Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

р. в Орській фортеці… Під час цієї експедиції вони разом жили на шхуні «Константин», в одній каюті. Дружні взаємини між Бутаковим і поетом підтримувались протягом усього аральського періоду, а потім в Оренбурзі, де, на прохання Бутакова, Шевченка залишили для остаточної обробки матеріалів експедиції. «Добре, братське», за висловом поета, ставлення Бутакова до нього полегшило на якийсь час його долю на засланні. На Кос-Аралі між 20.ХІ і 6.V.1849 р. Шевченко виконав малюнок «О. Бутаков і фельдшер О. Істомін під час зимівлі на Кос-Аралі» (папір, сепія…)… На Бутакова за порушення заборони Шевченкові малювати було накладено стягнення. Шевченко ще раз зустрівся з Бутаковим у місті Владимирі… (Шевченківський словник. Т. 1. С. 96 – 97).

121

Іван Іванович Соколов (1823 – 1910) – російський художник, академік Петербурзької академії мистецтв (з 1857 р.). Часто бував в Україні. Автор багатьох картин з життя українського села. Був особисто знайомий з Шевченком. З картини Соколова «Приятелі» Шевченко виконав офорт, який разом з офортом з картини Рембрандта «Притча про робітників на винограднику» у 1859 р. подав до Ради Академії мистецтв з проханням надати йому звання академіка гравюри. Шевченко написав Г. П. Ґалаґанові листа (27.V.1858 р.), рекомендуючи йому Соколова як добру людину і дотепного маляра. 7.IV та 5.V.1858 р. він записав у «Щоденник» про свої відвідини Соколова і знайомство з його замальовками, виконаними на Україні (Шевченківський словник. Т. 2. С. 2280).

122

Всенародна шана. С. 218 – 222.

123

Євген Іванович Якушкін (1826 – 1905) – російський етнограф, правник, громадський діяч, молодший син декабриста І. Д. Якушкіна. Він двічі їздив до Сибіру, де зустрічався з батьком і його товаришами, радив їм писати мемуари, які згодом видав; організував допомогу декабристам та їх сім’ям. Книгарня М. М. Щепкіна була одним із центрів поширення нелегальних закордонних видань О. Герцена і М. Огарьова… Шевченко не раз відвідував книгарню… (Тарас Шевченко. Зібрання творів: у 6 т. Т. 5. С. 393 – 394).

124

Микола Іванович Новиков (1744 – 1818) – російський просвітитель XVIII століття, письменник, видавець сатиричних журналів «Трутень», «Живописець» та інших (Там само. С. 394).

125

Сергій Григорович Волконський (1788 – 1865) – князь, декабрист, член «Союзу благоденствія» і Південного товариства. Засуджений до смертної кари, потім заміненою 20-річною каторгою, яку відбував у Нерчинських копальнях. З 1835 р. жив на поселенні, спочатку в Петровському заводі, потім у селі Уряковське поблизу Іркутська. За амністією 1856 р. отримав дозвіл повернутися в Європейську Росію. Портрет князя С. Г. Волконського – один із літографованих портретів, видання яких здійснював Є. І. Якушкін. На продаж портрети не йшли. Вони поширювалися між людьми, що користувалися довір’ям господаря (Там само. С. 396).

126

В тексті «Щоденника» – «полную» (Там само. С. 166).

127

Т. Л. Щепкина-Куперник. Избранное. М., 1954. С. 32 – 37.

128

«Задача моей работы, – писала М. С. Шагінян, – дать читателю живой образ Шевченко – творца и мыслителя. Всё то, что стало известным о Т. Г. Шевченко в юбилейные дни 1939 года и обошло все газеты нашего Союза, – всесторонне использованные цитаты, чаще других воспроизводившиеся картины, – в этой работе, по мере возможности, опущено или упомянуто лишь постольку, поскольку без него нельзя было обойтись.

Часть глав сделана целиком на архивном материале…

И то же чувство, та же любовь – ещё через десять лет…

Мариэтта Шагинян. Собрание сочинений: в 9 т. Т. 8. М., 1989. С. 237 – 248.

129

Там само. С. 240 – 241.

130

О народности в литературе. // А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 10 т. Т. 7. Критика и публицистика. Л., 1978. С. 28 – 29.

131

Переклади поетичних текстів, під якими не вказано імені перекладача, належать М. Рильському. (Ред.)

132

А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 10 т. Т. 1. Стихо творения. 1913 – 1920. Ленинград, 1977. С 98 – 99.

133

Максим Рильський. Твори: в 10 т. Т.10. Статті про літературу і мистецтво. К. С. 13 – 23.

134

А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 10 т. Т. 3. С. 7.

135

А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 10 т. Т. 3. С. 15.

136

Там само. С. 34.

137

А. С. Пушкин. Полное собрание сочинений: в 10 т. Т. 5. Евгений Онегин. С. 180 – 184.

138

Лев Иванович Боровиковский (1806 – 1889) – украинский поэт. Родился в дворянской семье, учился в Харьковском университете (1826 – 1830). Был преподавателем истории в гимназиях. Печататься начал в 1828 г. Выступил как автор песен, баллад, дум и басен. Боровиковский был также фольклористом и этнографом, собирал народные песни, пословицы, поверья. Работал над словарём украинского языка. Литературное наследие Боровиковского сохранилось не полностью. Боровиковский – один из первых переводчиков сочинений А. С. Пушкина, А. Мицкевича на украинский язык. (Краткая литературная энциклопедия. Т. 1. Стб. 696).

139

Максим Рильський. Твори: в 10 т. Т. 10. К. С. 29 – 44.

140

Максим Рильський. Твори. Т. 10. С. 25 – 28.

141

Микола Олександрович Лунін (1789 – 1848) – російський поміщик, двоюрідний брат декабриста М. С. Луніна. Прагнув виконати заповіт брата декабриста М. С. Луніна про звільнення селян-кріпаків (1000 чоловік). За рішенням царського уряду, яке було затверджене Миколою І, цей заповіт визнано недійсним. У 1838 р. в Петербурзі Шевченко намалював портрет Луніна… Твір зберігається в Домі-музеї Шевченка… (Шевченківський словник. Т. 1. С. 370).

142

Текст «Заповіту», що цитується, складено з огляду на низку сімейних обставин та міркувань, пов’язаних із законами про спадкоємство, зокрема спеціальними юридичними нормами, які в окремих випадках дозволяли відпускати кріпосних селян на волю.

143

М. С. Лунин. Письма из Сибири. М., 1987. С. 266 – 268.

144

Поэзия декабристов. Ленинград, 1956. С. 353.

145

М. Ю. Лермонтов. Полное собрание сочинений: в 4 т. Т. 1. 1948. С. 41 – 43.

146

Поэзия декабристов. С. 738 – 739.

147

Див. Шевченко и мировая культура. К 150-летию со дня рождения. 1814 – 1964. М., 1964. С. 3. Доводиться посилатись на передмову цього збірника тому, що видання, за яким цитується наведене висловлення, здійснене на початку двадцятих років ХХ ст.