Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба"

війни. Перш за все це стосується Червенських градів. Війною 981 р. Володимир повернув до складу Руської держави Червень, Перемишль та інші міста. Наприкінці X ст. між Володимиром і Болеславом І встановилися мирні відносини, втім як і з іншими країнами: Володимир «бѣ живе с князи околними миромъ, с Болеславомъ Лядскимъ, и съ Стефаномъ Угрьскымъ, и с Андрихом Чешскимъ». Проте таємно Болеслав І підтримував свого зятя Святополка у діях, спрямованих проти батька. Під час війни за Володимирову спадщину Болеслав виступив на боці Святополка й за цю допомогу одержав Червенську землю, велику здобич і багато полонених.

У 1030 та 1031 рр., скориставшись тим, що Мешко II вів війну з Німеччиною, Ярослав з Мстиславом здійснили два походи й знов захопили Червенські гради. Полонених «ляхів» Ярослав розселив на новій оборонній лінії вздовж р. Рось.

Після повернення на трон Казиміра Пяста, за договором 1042 р., Польща стала союзником Русі, що й було закріплено династичним шлюбом. Червенська земля, Бел з та Берестя залишилися за Руссю. Союз з Ярославом допоміг Казиміру у боротьбі за возз’єднання з Помор’ям та повернення Сілезії.

Наступний конфлікт був пов’язаний з подіями 1068 р., коли Ізяслав звернувся за допомогою до Болеслава II. Повторилися події початку століття. Проте польські війська були з Київщини вигнані ще швидше. Володимир Мономах здійснив похід на Берестя, контролюючи цю землю. Він же 1074 р. підписав з Болеславом мир, коли ходив «на Стутейску мира творить с ляхы». Болеслав II відмовився від підтримки вигнанця Ізяслава, оскільки боявся опинитися між інтересами Русі та Німеччини. В цей час зародилася принципова польська політична лінія на підтримку волинського угруповання на Русі. І після смерті Святослава Польща знов підтримала Ізяслава та його сина Ярополка.

Наступні події на Волині, боротьба проти великого київського князя Святополка галицьких та волинських князів викликала втручання польського короля Владислава-Германа. 1099 р. Святополк та Владислав-Герман провели мирні переговори у Бересті. Уклав мир Святополк і з Болеславом III, який 1103 р. одружився на дочці київського князя Збиславі. Коли у Польщі спалахнула боротьба між Болеславом III та його братом Збігневом, руські війська (разом з уграми) прийшли на допомогу королю й примусили Збігнева визнати його владу[806].

У X—XI ст., незважаючи на суперечності через Червенську землю, Русь та Польща стабілізували свій кордон і встановили союзницькі відносини між Києвом та Краковом.

Про економічні зв’язки з Чехією повідомляють давньоруські та іноземні джерела. Політичні відносини також мають давню історію. Союз Володимира з Андріхом (1012—1034) сприймається вже як традиційний. Однією з дружин Володимира була чешка. Цей шлюб мав скріплювати певні угоди, яким, звичайно, передували обмін посольствами та переговори.

Традиційний торговий шлях на Київ з Регенсбурга вів через Прагу та Краків. Він відігравав велику роль у спільних контактах.

У боротьбі з Польщею Чехія часто виступала разом з київським князем. Так, під час подій 1029—1031 рр. Бржетислав, син Андріха, виступив проти Польщі. На час його правління (1034—1055) припадає розквіт Сазавського монастиря св. Прокопа (заснований 1032 р.), який був відомим центром чесько-руської культурної взаємодії. Не випадково чеські агіографічні твори (Житіє св. Людмили, легенда про св. Вацлава) збереглися саме на Русі. А один з вівтарів собору цього монастиря був присвячений Борису та Глібу.

За Святополка проти чехів на допомогу Польщі виступали Володимир Мономах та Олег Святославич. Мирні відносини часів єдиновладдя київського князя у XII ст. стали диференціюватися залежно від угруповань руських князів. Чернігівці ставились більш вороже, Волинь, навпаки, зміцнювала дружні стосунки.

Мирні відносини Києва з Угорщиною були традиційними з часів переходу угрів на нове місце наприкінці IX ст. Вони були союзниками Русі в її візантійській, німецькій чи польській політиці. Угри схвалювали балканську політику Святослава і брали участь у його походах. Володимир жив у мирі з Іштваном І Святим (997—1038). Двоюрідний брат короля герцог Ласло Cap був одружений на руській, вірогідно Премиславі Володимирівні. При київському дворі служили угри (дружинник князя Бориса Георгій і його брат Моісей).

За Ярослава відносини спочатку були напруженими — угри підтримували Болеслава І та Святополка. Під час подій 1029—1031 рр. були у протилежній коаліції. Проте з воцарінням сина герцога Ласло Андрія І (1046—1061) стосунки налагодились, адже новий король жив у Києві й одружився з Анастасією.

Політика наступників Ярослава Мудрого щодо Угорщини тяжіла до союзницької, проте вона значно ускладнювалася усобицями у кожній з країн. Політика галицьких Ростиславичів починала в цьому плані відрізнятися від позицій Києва.

Син Святополка Ярослав одружився з дочкою короля Ласло І, наступник останнього Кальман (1095—1114) продовжував союзницьку щодо Києва політику. Ярослав у 1099 р. привів угорське військо під Перемишль, де заховався Володар Ростиславич. Але угорські війська потерпіли жорстоку поразку від половців.

У 1104 р. Святополк видав свою дочку Предславу «в Угры за королевич» (вірогідно за герцога Альмоша), зміцнивши свій союз з королем. З іменем Кальмана пов’язують появу руського корпусу особистої охорони — «руські королевської величності», які мешкали у «руському місті» Оросварі. Вони охороняли ворота та інші входи до королівської резиденції.

Союз з Угорщиною сприяв успішній боротьбі Русі з Візантією та Німецькою імперією.

З країнами Західної Європи, незважаючи на їхню віддаленість, Русь підтримувала політичні та економічні контакти. Шлюб Анни Ярославни з королем Франції, ймовірно, мав скріпити спільні антивізантійські та антинімецькі плани і наміри. Цьому повинні були передувати численні дипломатичні зносини Києва та Парижа. Остаточно урочисте посольство на чолі з єпископом Мо Савейром та Роже Шалонським прибуло до Києва 1048 р. й повернулося з Анною наступного року. 19 травня 1051 р. у Реймсі відбулася урочиста шлюбна церемонія. Збереглися підписи Анни на різних документах.

Про зв’язки з Англією свідчать монети кінця X — початку XI ст., виявлені у Києві. Саги повідомляють, що деякі варяги бували в обох країнах. Олаф Трюгвасон прибув до Англії після перебування на Русі, Олаф Святий потрапив до двору Ярослава з Англії. Сини Едмунда Залізний бік (вбитий 1016 р.) — Едвін та Едуард — також знайшли притулок при цьому ж дворі. Дочка Гарольда ІІ Годвісона після еміграції стала дружиною Володимира Мономаха. Певно, її супроводжували й інші англосакси, які стали служити у Києві.

Про ірландських монахів відомо, що вони бували в Києві. Один з них, Маврикій «прибув до руського князя і від цього государя й інших знатних осіб багатого міста Києва отримав у подарунок дорогоцінні хутра і сто фунтів срібла ... він щасливо повернувся разом з купцями до Регенсбурга», де за гроші було завершено будівництво монастиря св. Якова