Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"

class="p1">Марікур, П'єр де (Pierre de Maricourt, XIII ст.) — французький вчений і філософ. У нього навчався в Парижі Роджер Бекон. Властивості магніту описано у його посланні «Epistola de magnete», де вперше наведено метод наукового дослідження, який пов'язує теоретичні і математичні спекуляції з емпіричними спостереженнями.

Марки (іт. Marche) — область в серединній Італії

Марсилій з Падуї (Marsilius Paduanis, 1275/80-1343) — італійський богослов і політичний мислитель. У трактаті «Захисник миру» (Defensor pads) відстоював ідею суспільного договору. Найкращим суспільним устроєм вважав виборну монархію, а найвищим органом влади в церкві — собор. Виступав проти претензій папства на світську владу, за що був відлучений від церкви. Підтримував Людовіка IV Баварського

Мартин, єпископ Турський, св. (316–397) — християнський чернець-пустельник і проповідник. Вважається, що саме він навернув Галлію до християнства, тому його почитають як патрона Франції. Життєпис Мартина Турського написав його учень, Сульпіцій Север.

Масакра (фр. massacre) — винищення, масове вбивство.

Мелізми (гр. melisma) — невеликі музичні звороти, які прикрашають мелодію.

Мерлін — у кельтській міфології чарівник і провидець при Дворі короля Артура. Життя і пророцтва Мерліна у XII ст. описав Джефрі з Монмута.

Михаїл з Чезени (спр. ім'я Michele Fuschi, 1270–1342) — італійський францисканський діяч. 1316 року став генералом Францисканців, на Перуджійській капітулі підтримав тезу про убогість Христа та апостолів. Зазнав поразки у своїй боротьбі з Папою, був відлучений від церкви і вигнаний з ордену; закінчив життя, не замирившись з церквою.

Михаїл Пселл (Psellos, 1018–1078) — відомий візантійський письменник, філософ і політик, людина надзвичайно широких інтересів, до найвідоміших його творів належать коментарі до Платона та «Хронографія», літопис про сучасні йому історичні події.

Мімеза (гр. mimesis) — наслідування; категорія грецької філософії та естетики, яка розглядає пізнання й художню творчість людини як процес наслідування дійсності, але не як просте копіювання природи.

Мінорити (лат. fratres minores, менші брати) — так називали францисканців, які особливо строго дотримувалися правила і відзначалися аскетизмом.

Надір (ар. nazir) — точка небесної сфери, протилежна зеніту.

Невми (гр. neuma, знак) — стародавнє нотне письмо з безлінійною системою, яке застосовувалося в григоріанському співі; також мелодійні фігури в григоріанському співі.

Новіцій (лат. novicium) — послушник в католицькому монастирі.

Оділон Клюнійський, св. (Odilon, 961-1049) — 5-й настоятель бенедиктинського монастиря в Клюні, реформатор чернецтва. Обороняючи свої монастирі від зазіхань єпископів та мирських феодалів і створюючи нові монастирі клюнійського типу, фактично започаткував клюнійську конгрегацію. Був один з найвпливовіших людей свого часу.

Однонога (гр. Skiapodes, від Skia — тінь, і pous — нога) — легендарний народ, який, за Плінієм, жив в Індії; однонога мали лише одну ногу з велетенською стопою, якою вони, відпочиваючи, прикривалися від сонця.

Оккам, Вільям (William of Ockham, 1285–1349) — видатний англійський богослов і філософ-схоласт, францисканець, представник номіналізму і передвісник емпіризму. Твердив, що універсали — це лиш «імена», умовні знаки для реальних речей. Опрацьовував також питання розділу сфер компетенції віри і науки, церкви і держави. Відлучений Папою від церкви за радикальні погляди і антипапську діяльність, Оккам в кінці життя все ж примирився з апостольським престолом і одержав від Папи прощення. Прозваний Doctor invincibilis за блискучу вправність у діалектиці. Відомий також тим, що висловив принцип економії мислення, який дістав назву «бритва Оккама» — не слід збільшувати сутності без конечної потреби.

Ольє, П'єр (Pierre Olieu, 1248–1298) — французький богослов, францисканець. Брав участь у конфлікті між конвентуалами та спіритуалами, ставши на бік останніх. На його світогляд сильно вплинуло вчення Йоахима да Фйоре. Його не раз звинувачували в єресі, але він зумів уникнути відлучення, не зрікаючись своїх поглядів.

Оссарій (лат. ossarium) — сховище для кісток померлих, зокрема в монастирях.

Павликіяни — єретичний рух в християнстві, що виник в VII ст. в західній Вірменії. В основі їхнього вчення лежав дуалізм. Вони заперечували Старий Завіт, частину Нового Завіту, а також почитання Богородиці, пророків і святих, Церкву, духовенство і чернецтво. Догматика павликіян вплинула на богомильство.

Павлін, єпископ Ноланський, св. (Pontius Meropius Anicius Paulinus, 353–431) — християнський письменник, визначний пізньолатинський поет. Приятелював з св. Амвросієм, Єронімом, Августином, підтримував з ними листування, яке дійшло до наших днів.

Парацельс (спр. ім'я Theophrast Bombast von Hohenheim, 1493–1541) — німецький лікар, алхімік та філософ; професор Базельського університету; першим застосував при лікуванні хімічні препарати, запровадив багато ліків, встановив їх дозування; представник натуралістичної філософії доби Відродження.

Паренеза (гр. paraenesis) — заклик, звернення; напучення.

Парузія (гр. parousia) — прихід, пришестя. У Новому Завіті вживається насамперед щодо пришестя Ісуса Христа.

Пастушки (фр. pastoureaux) — французькі єретики, здебільшого селяни і пастухи, які у XIII та XIV ст. двічі збиралися зграями, щоб вирушити в хрестовий похід, одначе потім стали промишляти розбоєм, звинувачуючи багатих і церковників у їх небажанні відвойовувати Святий Гріб.

Патарини — відгалуження секти катарів, поширене в Італії.

Петро Півчий (Petras Cantor) — французький богослов і проповідник. Був професором богослов'я в Парижі, потім — півчим у соборі Нотр-Дам, насамкінець — деканом Реймського собору. Залишив обширні коментарів до Святого письма, а також цілу низку напучувальних творів для монахів.

Петро Пустельник (Petrus Eremita, бл. 1050–1115) — французький чернець, один з організаторів першого хрестового походу.

Піперн (Reginaldo di Piperno, 1230–1290) — домініканець, богослов, приятель, секретар і сповідник Томи Аквінського, упорядник його творів. Дехто вважає його автором Додатку до «Суми богослов'я». Наведена в романі фраза зустрічається в одному з творів св. Томи.

Платеарій (Platearius, XI–XII ст.) — прізвище кількох поколінь лікарів з Салерно, одному з яких, між іншим, належить дуже популярний у ті часи трактат «Про прості лікарські засоби» (De simplici medicina), де йдеться про цілющі властивості трав.

Плачідо, Беньяміно (Beniamino Placido, нар. 1929) — італійський журналіст і письменник, літературний критик, багатолітній оглядач часопису «Репуббліка», шанувальник творчості Умберто Еко.

Пліній Молодший (Gaius Plinius Caecilius Secundus junior, 62-113) — римський письменник, небіж Плінія Старшого, консул, автор промов і листів.

Пребенда (лат. praebenda) — прибуток від церковного майна, який надавався духовенству за виконання ними обов'язків, пов'язаних з їх посадою.

Пруденцій (Aurelius Prudentius Clemens, 348–410) — видатний римський християнський поет родом з Іспанії. В його поезії поєднувалася антична культура і християнські засади. Його «Peri stephanon» — це збірка з 14 поем на честь християнських мучеників.

Рабан Мавр (Rabanus Maurus, 776/784-856) — християнський богослов і письменник, настоятель Фульдського монастиря, архиєпископ Майнцький. Його вважають зачинателем німецького богослов'я, за його настоятельства Фульдська монастирська школа стала видатним інтелектуальним центром Європи.

Респонсорій (лат. responsorium) — церковний спів у вигляді діалогу між священиком і хором; антифон.

Роберт Англік (Robertas Anglicus, XII ст.) — англійський вчений; крім цілої низки наукових праць, переклав латиною також Коран. Автор трактату про астролябію.

Роберт Неапольський,