Читати книгу - "Пригоди в оргазмотроні"

«Є в тім, щоб дізнатися, що стаття, яку ти написала ще кілька років тому, допомогла закрити такого перця, певна журналістська радість. Що більше я про це думаю, тим більше мені руки чешуться всістися за цілу книгу про цю справу… Це буде чудова історія про найсправжнісінькі пригоди, що продаватиметься краще за будь-який детектив… дозвольте висловити вам свої найщиріші привітання з нагоди відмінно виконаної роботи, ви — великий молодець.

Щиро,

Мілдред Е. Брейді»

Пітер Райх був там, в Оргононі, коли 5 червня 1956 року туди приїхали агенти УПМ Кеньйон та Нісс, аби наглядати за дотриманням судової постанови на знищення всіх акумуляторів, що залишилися. Перш ніж їхнє запорошене від пилюки чорне авто рушило вгору похилим схилом до обсерваторії, заступник судового пристава штату, який приїхав разом з ними, промайнув перед очима хлопчини, який стояв біля навчальної лабораторії. Пітер зателефонував туди, здіймаючи тривогу, і щодуху помчав за урядовою машиною. Наздогнавши їх, він побачив, що двоє інспекторів УПМ стояли навпроти стола Райха. На них були лискучі вузькі галстуки, білі сорочки та чорні костюми, і вони називали Оргонон, як пригадує Пітер, «Оргі-ноном».

Райх сидів у кріслі, одягнений у червоно-чорну сорочку в клітинку, та крутив у руках олівець. Вони обговорювали, хто повинен виконати знищення; інспектори УПМ стверджували, що саме сторона захисту має під наглядом УПМ привести постанову суду в дію. Райх відмовився самотужки знищувати свої творіння: для нього це було нічим іншим, як іконоборством. «Містере Росс, — зрештою, сказав він, цього разу не злостячись на «червоно-фашистських» приблуд, — візьміть із собою Пітера та підіть до лабораторії. Починайте демонтувати акумулятори. Візьміть сокири».

Том Росс та Пітер розкрутили три акумулятори, що стояли в лабораторії, та звели в долині, що на під’їзді до обсерваторії, похоронне багаття з целотексу[119]. Тоді вони заходилися демонструвати свою майстерність вправлятися із сокирами, рубаючи акумуляторні панелі на друзки. Закінчивши, пригадує Пітер, «увесь цей стек був пошматований і поламаний, а металева вата звисала з уже порожнистих та сіруватих панелей». «Що ж, джентльмени, ви задоволені? — саркастично запитав Райх інспекторів. — У нас ще є бензин, горітиме добре, хіба ж ні?» Він запитав, чи мали вони намір знищити ще й залишки його наукового обладнання, чи ж бо спалити його книги. Уже їдучи з Оргонону, один із представників влади, якому було, вочевидь, соромно, висловив жаль, що все мусило дійти до цього. Райх відповів: «Так, шкода вам. Еге ж. Усім нам, чи не так? Щасти вам, джентльмени. Настане час, і ви зрозумієте».

Згідно зі звітом про події того дня, який агенти УПМ написали того ж вечора, на тій зустрічі також були присутніми Сільверт та Моїс, і ще двійко адвокатів, яких найняв Райх. В Оргононі залишилося лише декілька акумуляторів, але Сільверт зізнався, що ще десять приладів лежали в нього в Нью-Йорку на складі, що на Томсон-стрит; а з ними ще й панелі, з яких можна було скласти ще 25–30 камер. Ще 82 акумулятори Райх продав людям, які спочатку взяли їх в оренду (заробивши на цьому 8264,75 $), і його адвокати стверджували, що змусити нових власників повернути їх до Ренджелей для знищення, як того вимагала постанова суду, було неможливо. «Сторона захисту вела себе доволі цивілізовано та свідомо, — йшлося у звіті, — лише декілька разів доктора Райха опановувала легка злість і він вибігав з кімнати, але одразу ж повертався. Їхня реакція на те, що відбувалося, нагадувала мучеників. Навіть якщо б Управління продовольства та медикаментів хотіло знищити абсолютно все, що там було, їм би ніхто не заважав».

За цією офіційною версією тодішніх подій, акумулятори все ж намагалися спалити, але вони попросту на хотіли загорятися, тож добити їх довелося сокирами. На вершечку цих уламків та рештків порубаних акумуляторів Райх встановив американського прапора, так наче віддав честь тим, що полягли в бою.

Уже через декілька тижнів ті самі інспектори повернулися до Оргонону, аби очолити процес спалення книг. Райх відвів їх до студентської лабораторії і сказав: «Ось вони всі, спалюйте». Оскільки інспектор Нісс вів протокол справи, Райх порадив йому час від часу виходити на свіже повітря, бо лабораторія була зараженою — то було попередження, що влетіло інспектору в одне вухо й одразу ж вилетіло з другого. Райх організував усе так, щоб роботу виконав хтось із цеху працівників компанії «Collins'». На великому вогнищі спалили 251 примірник Райхової писанини. «Спостерігаючи за тим, як вони дотлівали, — писав Нісс у звіті, — доктор Райх майже взявся також жбурнути декілька книг до вогнища, але на мить спинився та зауважив: “Я пообіцяв собі, що не матиму нічого спільного із спаленням цієї літератури”». Він розповів Ніссові, що раніше його книги палили фашисти, і що йому і не думку не спадало, що до спалювання книг дійде і в Америці.