Читати книгу - "Останній пророк"

подивляти лише при зачинених дверях. Ах, ті греки! Чого вони тільки не вміють! Він умостився в лектику і старанно затяг внутрішні, прозоро-сітчасті, занавіски. Так ніби по слугах не можна було пізнати, хто сидить усередині. Але цим рухом зсування фіранок він ніби відгороджував себе від неприємних поглядів зустрічних. І зараз же йому прийшла до голови думка про сторожу й охорону, і він вирішив прийняти Закхеєвого внука до храмової варти.

Це лише тим, що крутяться в ганчарській вуличці серед ганчарських виробів, оглядаючи штукарські горщики, глечики, світильники, миски, підноси, макітри, кухлики й усілякий інший череп’яний дріб’язок, з поливою й без поливи, з прикрасою й без неї, — це лише тим здається, що немає на світі кращої, легшої й заробітливішої праці, як ганчарська. Уже місце самого продажу робить приємне враження. У вуличці не чути гамору і грюку, крику й лементу. Череп’я стоїть на полицях у найкращому ладі або перед крамницями на чистих солом’яних матах. Ганчарі в чистих білих запасках весело вигукують біля свого крихкого краму, час від часу лише подзвонюючи суглобами об дно горщика, щоб показати купцеві, яку добру, певну річ купує.

Але хай-но спробує хто поганчарувати в Гіномській долині, звідки приходить до міста все це череп’я. Одна копанка глини чого варта. Важкої глекової глини в небезпечних глинищах. Коли кожної хвилини необережний або недосвідчений копач може опинитися під грудами обвалу. Ось у такім глинищі загинув був при копанні ганчар Юда — Закхеїв зять і Матанів батько. Ціла стіна землі несподівано впала на нього, коли він вибирав глиняний шар. Із-під важкого глиняного горба витягли тоді тільки бездушне тіло. Скільки плачу й жалю було в ті дні! Самі малі діти! Найстарший Матан не міг ані в чім замінити свого батька, бо ще був замалим. Мусів ще довчитися батьківського ремества. А до всього нещастя батько взяв із собою до могили й таємницю своєї поливи, для якої так цінувалися на торгу Юдині вироби. Була це стара таємниця Юдиного ганчарського роду, що колись належав до царських ганчарів. Від батька до сина переходила вона на смертельному часто ложі. Так само мав її дістати й Матан, коли б сам став майстром і батьком родини. Тепер ця таємниця була навіки втрачена. Які вигляди мав без неї осиротілий син? Не більші, ніж кожен інший дрібний ганчар у Гіномській долині.

Та коли скінчилася доба жалоби й очищень, хлопець знову повернувся до батьківського глинища. До небезпечних копанок, важких місильних ям, палаючих жаром печей. Це була доля його роду від найдавніших часів, і йому не залишалося нічого іншого, як далі триматися її. Далекий батьків родич, ганчар Ґедеон, прийняв його за учня, перебравши до вжитку батьківський реманент і ганчарську піч. За свою працю не діставав Матан крім їжі нічого. Та ще був радий, що не мусить нічого платити майстрові за науку. А ввесь тягар турбот за родину — матір, братів і сестер — упав на старого Закхея. Були це скрутні й тяжкі часи.

Останніми часами родині ставало легше. Матан уже довчився на підмайстра, й у хаті почали об’являтися перші ознаки добробуту. Діти їли досита, й суботні вечори були часом маленькими бенкетами, як уявлялися вони все півголодній юрбі здорової дітвори. Леві, другий син Міріям, пішов також до ганчарської науки, й Міріям уже ввижалася та недалека майбутність, коли вона зможе серед дня простягти собі на колінах стомлені руки. Та були це лише солодкі мрії. Бо вона бачила, яким старим був її батько Закхей і як тяжко вже було йому виконувати свої митарські обов’язки. Бачила це, зі страхом очікувала того дня, коли він уже не піде зрання до своєї брами, але відганяла від себе цю полохливу думку й тішилася мріями про долю своїх синів. А тут ще недавно почула вона ще одну вістку, яка стривожила її турботливе серце матері й господині. У майстра Ґедеона була донька Сара, й казали, що в долині вже не було таємниці, що вона буде її невісткою. За інших обставин Міріям тільки б зраділа на думку про внуків. Але тепер мусіла майже з відчаєм боронитися від настирливої думки: що станеться з рештою малечі, якщо не стане їй підмоги ані в батькові, ані в синові? Та й що таке зрештою Сара? Ганчарева донька й більш нічого. І хоч ганчарі найчастіше вибирають жінок серед ганчарів, але її Матан вартий більшого, ніж така Сара, хоч би навіть і перша красуня серед ганчарських доньок. Та і яка б оця краса не була, але Матан буде найкращим юнаком долини. Але що там долини! Треба лише бачити, як зглядаються на нього жінки, коли він продає з Ґедеоном своє череп’я! А що таке жіноча краса? Ще більш нетривка й непевна річ, ніж шафрановий цвіт. Одцвіте, зів’яне й відпаде скорше, ніж гаряча пристрасть у чоловічому серці!

Живучи на стрісі Закхеєвого дому, Єгоханан ніколи не сходився ближче зі Закхеєвою родиною. Він відчував, що Симон навмисне примістив його в митаря, щоб таким чином відділити його від стику із оточенням. Бо все-таки нехіть до митарів, прищеплена ще із дитинства, стояла тонкою підсвідомою запоною між ним і господарями. Чи ж не були ці садукейські, іродіянські, чужинні слуги тим знаряддям, яким утискали сильніші слабших і багатші бідніших? А до того ще Єгоханан відходив до праці ранком, вертався пізно ввечері, коли вже дім напівспав. Лише в суботу мав більше часу, але і тоді поспішався на прохід за місто або залишався на стрісі зі своїми думками. І господарі не намагалися втручатися до його самітности, а діти стихали, коли зустрічали його замислений погляд.

Одного разу, прийшовши ввечері із праці, відчув Єгоханан у домі якийсь неспокій, незвикле