Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 1"

Ротний негайно розпочав військову нараду командирів, влаштувавши штаб у школі, в учительській, а підофіцери й солдати спочивали просто навстоячки на спекотному спортмайданчику.

У долині, повсюдно захаращеній чорним багном, навіть не знайшлося де присісти, бо смердючий намул навіть і на осонні не підсихав.

Поки солдати отак спочивали навстоячки на спортмайданчику, напруження, викликане походом через темний і серед білого дня ліс і постійним очікуванням пострілів з-за дерев чи ще однієї шаленої повені, спало; заразом вляглася і злість.

Кожен уже жалкував, що забили того брудного мізерного дідугана. Якось і не вірилося, що це перший день війни, вже навіть уявлялося — перша рота стала жертвою якогось стихійного лиха, здавалося, за хвилину ротний сповістить, що йдуть учення.

І скомандує всім розійтися до вечора, а тоді й повертатися до своїх казарм.

Але ротний, який о третій з’явився зі штабу, наказав розчищати від болота й упорядковувати хатини, реквізовані під десятиденний постій роти, яка мала здійснювати каральні вилазки.

Хоч у кожному дворі стояла криниця, всі вони були забиті чорним сморідним драговинням. Долиною протікала й річка, що брала початок у горах. Але вода в ній теж була брудна, і відмиті нею від мулу стіни, підпорки та підлоги так і залишалися чорними.

Поки спітнілі, забрьохані солдати заходилися коло роботи, наслідки якої були сумнівні, штаб роти похопився: а як же бути з питною водою?

Дві розвідувальні групи вирядили двома схилами обабіч річки, дізнатися, чи далеко треба підійматися проти течії, аби дістатися до чистої, придатної до пиття води.

Одна група повернулася увечері й доповіла, що вода в річці чиста вже біля окрайки лісу. А трохи нижче знову стає чорною і каламутною.

Хоч уже почало сутеніти, п’ятьох солдатів із каністрами негайно відрядили по воду.

Минуло аж дві години (надто довгою як на таку легку справу), і в долину повернулися послані солдати — хоч і з каністрами з чистою водою в кожній руці, але без гвинтівок чи будь-якої іншої зброї.

Та ще й тільки вчотирьох.

Вони доповіли таке.

Хоч їм і здалося підозріливим те, що в долині живої душі немає, їхня увага дедалі слабшала, як вони просувалися вздовж річки; коли ж натрапили на джерело під старим гостролистом, то від чистої води, яка стікала просто до річки, остаточно втратили пильність.

Їх несподівано оточив озброєний загін, чоловік десь із півсотні. Єдиний із п’ятьох підофіцер ухопився за гвинтівку і миттю впав убитий. Шию йому зашморгнули мотузкою і повісили на високій гілляці старого гостролиста з посіченою, наче рубцями, корою.

Позосталі четверо відразу зметикували: це помста за схожого на мавпу старого, що його зістрелили з дерева й добили по дорозі в селище.

Солдати позадкували, а старий — командир збройного загону — звернувся до них так:

— Жодного джерела питної води в долині більше немає. А це джерело, як ви вже, певно, зрозуміли, контролюють наші збройні сили. У нашій волі отруїти воду і тут — наш Руйнівник добре знається на отруйному зіллі. Але ми залишаємо воду в джерелі чистою, щоб показати: ми не маємо ненависті проти підрозділу армії Великої Японської імперії, що окупував долину, хоч ваші вчинки й важко вибачити. Проте якщо воєнні злочини, які суперечать міжнародному праву, триватимуть і далі, то знайте: жодному з вас пощади не буде!

Четверо солдатів зрозуміли: ці селюки, що втекли зі своїх брудних хат і чигали на них із рушницями в лісі, мають своє село за незалежну країну, яка збирається воювати проти Великої Японської імперії!

Четвірку солдатів відпустили після того звернення, вони набрали чистої джерельної води, по яку прийшли.

І обережно рушили темною гірською стежкою назад.

Солдати, що добули воду, але втратили одного товариша і залишилися без зброї, дещо прикрасили розповідь щодо сили ворога, який зненацька оточив їх. Той ворог озброєний якоюсь не баченою досі, надсучасною зброєю! До того ж десь у глибині пущі, здається, у них діє цілий збройний завод!

Про воєнний завод старий, командир загону, який узяв їх у полон, прохопився навмисне: то була, так би мовити, психологічна обробка. Збройний завод і справді спорудили в лісі, знову ж таки за наказом Руйнівника у спільному сні. Але то був не завод у справжньому розумінні, а просто майстерня, де розбирали й лагодили зброю, закуплену деінде, а також вдосконалювали іграшкову зброю так, щоб із неї можна було насправжки стріляти.

І той «військовий завод» дійсно виробляв «надсучасну зброю» найхимерні— ших конструкцій; її четвірка солдатів могла бачити на власні очі.

Надсучасна зброя, досі не бачена!

У певному розумінні це відповідало дійсності.

Як я вже казав, селище в лісовій долині використало плутанину з ембарго на золото для вигідної спекуляції доларами, накопичило чималі статки, навіть розжилося французьким бульдозером.

Але на той час у світі поширювалася певна настороженість до Великої Японської імперії, де пишно розбуявся дух мілітаризму, тож закупити зброю було непросто.

За наказом Руйнівника, що його він виголосив у черговому сні, в Німеччині було закуплено велику партію макетів гвинтівок, тобто іграшкової зброї. Крім того, з Японії і з-за кордону поназвозили найрізноманітніші застарілі верстати.

А з Німеччини приставили металообробний (як казали в селищі, «свердлувальний») верстат найновішої марки.

Керував воєнним заводом у лісі, та ще й так, що неабияк зацікавив ним усіх — від малюків і до поважних жінок — один інженер, змалку схибнутий