Читати книгу - "Третя крапля магії, Лариса Лешкевич"

– Мох дуже отруйний, я намагаюся вловити енергію отрути…

–  Я зголодніла, – зітхнула Айна. 

Вона сказала це просто так, щоб зробити собі ще гірше. Може, повна безнадійність підкаже якийсь вихід?

–  Випий води! – відповів Теумар рівним голосом.

Нині не до слабкостей! Якщо знову доведеться ночувати в цих скелях, тоді він спробує  добути їжу.

– Пройдемо цим бічним коридором вглиб скелі, – сказав Теумар, напружено вдивляючись у темряву  попереду.

– А як заблукаємо? – тихо спитала Айна.

–  Доведеться ризикнути. Вогонь у нас є... Я запропонував би тобі залишитися зовні, але не думаю, що нам варто розділятися...

– Я також так не думаю! – погодилася Айна з важким зітханням.

Теумар пустив попереду невеликий потік мерехтливого полум'я, і ​​вони рушили вузьким кам'яним проходом, який то невловимо піднімався вгору, то круто йшов униз.

Усілякі відчуття під землею губилися і визначити, скільки минуло часу  було майже неможливо. Айне здавалося, що вони йдуть уже дуже довго. Праворуч вона чула легкий шелестячий звук, ніби щось рухалося разом з ним по той бік кам'яної стіни.

– Ймовірно, це луна від наших кроків… – невпевнено припустив Теумар.

– Або хтось за нами стежить! – прошепотіла Айна.

Вогник блідо освітлював шорсткі камені, в темряву яких Теумар вдивлявся до болю в очах, але стіни були порожні, безмовні. 

Нарешті вони дійшли  до круглої печери зі склепінчастою невисокою стелею.