Читати книгу - "Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна"

– Ну, а тепер? – сильніше стиснувши його член, невимушено глянула на чоловіка. – Чому зволікаєш?

– Нас можуть побачити, – видав перше, що спало на думку, блаженно прикривши повіки.

Дідько, ще трохи й реально не витримає, вибухне. Головне, так «вчасно» згадав, що знаходяться на терасі, з якої відкривається чудовий краєвид на пляж, а відповідно звідти сюди ж. І, здається, вікна сусіднього номера також виходять під кутом у їхній бік…

– Хто хотів, і так нас побачив, – зухвало посміхнулася Маргарита, спускаючи штани, – Нехай всі знають, як мені з тобою добре.

– Ти шалена, – здивувався Олег, зриваючи з неї трусики.

Насправді вже абсолютно начхати, побачать чи ні. Терпіти повернення до спальні немає сил. Трохи піднявши Риту, піддався вперед, дозволяючи допомогти собі. Грубо впечатав дівчину в стіну та різко увійшов в неї, разом занурюючись до кінця.

Широко розплющивши очі, дівчина обхопила чоловіка за спину. Закинувши вище ноги, піддалася вперед, йому назустріч.

Боже, як у ній було добре. До безумства. Вона наче створена спеціально для нього. З жодною іншою жінкою Олег не переживав стільки блаженства та задоволення одночасно. Здавалося, до Ритки навіть не жив. Все крутився в якійсь безглуздій низці осіб та людей. Все було даремним марнуванням часу. Лиш способом наблизити найбажанішу мить у житті.

– Не менше за тебе... Чернишевський, – між зітханнями, що зривалися з вуст, бурмотіла дівчина, кусаючи його за плече, – Не менше за тебе...

– Ритусько моя... – намагаючись рухатися повільніше, щоб розтягнути задоволення, Олег провів губами по її ключиці.

Уткнувся носом у волосся, вдихнув пряний аромат ванілі та ще чогось, властивого їй однієї. Така солодка. Така шалено рідна. З кожним поштовхом усередині неї ставала все ближче йому, майже єдине ціле. І ніби відчуваючи наближення піку насолоди, ще більше насаджувалась на нього, змушуючи прискорити темп.

– Олеж... – крізь протяжний стогін вторила його ім'я дівчина. – Ти теж це чуєш?..

Так приємно, чорт забирай. Ці її стогнання, бурмотіння... Дотики рук і покусування, котрі щоразу ставали все більш нетерплячими.

– Що? – запитливо підняв брову чоловік.

– Стукіт... – підлаштовуючись під нього, засувала стегнами ще шаленіше. – У двері... оу.

– Ні... – не чуючи нічого мелодійнішого і виразнішого зітхань коханої жінки.

Вбирав у себе кожну мить, проведену поряд з нею, адже Рита насолоджувалася кожним його рухом. Знав точно, відчував...

– Тільки не кажи... – гострі кігтики вп'ялися в його спину, – що ти знову замовив їжу...

– Я ще не збожеволів, – хапаючи  в полон прочинені вуста.

– Але стукіт... – розриваючи поцілунок.

– Ну його, цей стукіт... – натиснувши на потилицю Маргарити, поцілував, вбираючи у себе всякий її звук.

Коли, сіпнувшись усім тілом, з хрипким стогоном здригнувся, востаннє глибоко штовхнувшись у неї, відчув, як Ритку теж окутала агонія блаженства, і дівчина щосили вчепилася в його шию, голосно закричавши.

Міцніше притискаючи кохану до себе, Олег, важко дихаючи, уткнувся обличчям між шиєю та ключицею. Не хотілося відпускати її ні на секунду. Ні на сантиметр. Начхати, що вони так і стоять біля стіни тераси. Точніше, він стоїть, а Ритка майже повністю зависла на ньому. Та не відчував важкості, лише приємна втома та пориви неконтрольованого щастя, що відтепер Одинцова його. Цілком і повністю.

– Олеже? – за кілька хвилин покликала Рита.

– Мм? – неохоче зітхнув, розуміючи, що довго в такій позі не пробудуть. Разом з насолодою прийшло усвідомлення не найзручнішого положення.

– Я думала, що так не буває, – дивлячись на чоловіка, чесно зізналася.

– Як так? – проводячи пальцями по щоках, що палали вогнем.

– Класно, – кусаючи губи, опустила погляд, – Як у нас із тобою...

– Маленька моя, – погладжуючи по обличчю, – Ритусько, у нас з тобою буде тільки так і ніяк інакше.

– Ти такий хороший, – часто затремтівши віками, ніби намагаючись зморгнути сльозинку. – Я не варта...

– Замовкни! – прошипів, притиснувши вказівний палець до вуст Маргарити. – Забудь ці дурниці.

Він ненавидів, коли Ритка, подумки повертаючись у минуле, шукала вади, бажаючи принизити себе. Тут ніхто не святий. Проте Олег любить її саме такою та іншої йому не треба. Не бажаючи слухати можливих заперечень, припав до дівочих вуст, стираючи межу непорозуміння.

Молоді люди не пам'ятали, як опинилися у басейні. Як знову і знову кохали один одного, не в змозі насититься. Так, саме так. Те, що відбувалося, просто сексом язик не повертався назвати. Для Чернишевського це було щось особливе. Справжнє кохання. Для Ритки, наважився сподіватися, теж щось інше, ніж зазвичай.

Лише до обіду змогли нарешті вгамувати спрагу пристрасті й згадати про горезвісний сніданок. Олег якраз увійшов у ванну за рушником, як почув з вітальні зляканий вигук дівчини:

– Чернишевський! Я тебе вб'ю!