read-books.club » Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

179
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 164 165 166 ... 212
Перейти на сторінку:
потім сталося так, що на долю Філіпа Кері, котра важила щось тільки для нього самого, повпливали події в країні. Вершилася історія й відбувалися такі важливі процеси, що думка, наче це торкнеться непримітного студента-медика, видавалася сміховинною. Битва за битвою — Маґерсфонтейн, Коленсо, Спайон-Коп програвалися на ігрових полях Ітона: це принизило націю і завдало нокаутуючого удару по престижу аристократів та шляхтичів, хоча раніше ніхто не наважувався сперечатися, чи мають вони природний дар керувати країною. Старий режим упав: у ці дні справді вершилася історія. Потім гігант зібрав усі свої сили і, просуваючись навмання, нарешті дістався до чогось подібного на перемогу. Кроньє[306] здався під Паардебергом, з Ледісміта[307] зняли осаду, і на початку березня лорд Робертс увійшов до Блумфонтейна[308].

За кілька днів після того, як ці новини дісталися Лондона, у шинку на Бік-стрит з’явився Макалістер і радісно повідомив, що справи на біржі здаються бадьорішими. Підписання миру на носі, за кілька тижнів Робертс увійде до Преторії, тож акції почали зростати. Незабаром на біржу чекає справжній бум.

— Саме час братися до гри, — казав чоловік Філіпові. — Немає сенсу чекати, поки публіка візьметься до справи. Зараз або ніколи.

Макалістер володів інсайдерською інформацією. Керівник однієї шахти в Південній Африці надіслав голові фірми телеграму, що підприємство не постраждало. Робота розпочнеться, щойно це стане можливим. Це була не якась спекуляція, а інвестиція. Щоб пояснити Філіпові, якою чудовою вважав цю нагоду головуючий, брокер розповів, що чоловік купив по п’ять сотень акцій своїм сестрам, а він ніколи не вплутував родичок у справи, яким довіряв менше, ніж Англійському банку.

— Я теж довіряю цій справі, як самому собі, — запевняв чоловік.

Акції коштували від двох цілих однієї восьмої фунта до двох фунтів із чвертю. Макалістер порадив Філіпові не бути жадібним і задовольнитися зростанням у десять шилінгів. Собі він купив три сотні акцій і радив хлопцеві вчинити так само. Притримавши їх, Макалістер почне продаж у потрібну мить. Філіп довіряв чоловікові почасти через те, що той був шотландцем і славився природженою обережністю, а почасти тому, що раніше він не помилявся. Тож радо погодився на пропозицію.

— Припускаю, що нам вдасться продати акції до найближчої виплати, — казав Макалістер, — а якщо ні, я влаштую так, аби ваші гроші перенесли на наступний раз.

Така система видалася Кері відмінною. Потрібно почекати, поки не отримаєш прибуток, навіть не торкаючись грошей у власній кишені. Філіп почав із цікавістю вивчати сторінку з біржевими індексами в газеті. Наступного дня ціни на акції трохи зросли, і Макалістер повідомив у листі, що довелося заплатити за кожну два з чвертю фунти. Він запевняв, що ринок працює стабільно. Однак за кілька днів ціни знизилися. Новини з Південної Африки були вже не такими втішними, і Філіп стривожено помітив, що ціна впала до двох фунтів. Утім, Макалістер не втрачав оптимізму: бури не могли довго протриматися, і він готовий був закласти рідну матір, що Робертс увійде до Йоганнесбурґа ще до середини квітня. У день виплати виявилося, що Філіп утратив сорок фунтів. Він неабияк засмутився, але вирішив, що не слід здаватися: втрати були занадто значні, щоб зупинятися. Кілька наступних тижнів нічого не відбувалося — бури не хотіли розуміти, що програли, і залишається тільки здатися переможцям: правду кажучи, вони успішно закінчили кілька невеликих битв, і Філіпові акції впали ще на півкрони. Стало зрозуміло, що війна ще не закінчилась. Усі кинулися продавати активи. Зустрівшись із Кері наступного разу, Макалістер був налаштований песимістично:

— Здається, найкращий вихід — попрощатися з утраченим. Я вже виплатив на різницях стільки, скільки хотів.

Філіпа нудило від страху. Уночі він не міг заснути, вранці ковтав сніданок, обмежуючись хлібом із маслом та чаєм, і поспішав до читальної зали в студентському клубі, щоб погортати газети. Іноді новини були поганими, а часом їх не було зовсім, але якщо курс мінявся, то тільки на гірше. Кері не знав, що робити. Якщо продати акції зараз — він утратить триста п’ятдесят фунтів і матиме лише вісімдесят. Він щиро шкодував, що вплутався у гру на біржі, але тепер не можна було здаватися: щодня може статися щось вирішальне, і акції підуть угору. Філіп уже не сподівався заробити і лише хотів повернути втрачені гроші. Це був його єдиний шанс закінчити навчання в шпиталі. Літня сесія починалася в травні, і він збирався скласти до її завершення екзамен із акушерської справи. Тоді йому залишиться вчитися один-єдиний рік. Філіп ретельно все підрахував і дійшов висновку, що, заплативши за навчання, зможе впоратися, маючи сто п’ятдесят фунтів, але на менше він погодитися не міг.

На початку квітня Кері завітав до шинку на Бік-стрит, прагнучи зустрітися з Макалістером. Обговорення ситуації з брокером трохи заспокоювало Філіпа: власні проблеми здавалися не такими суттєвими, коли він розумів, що чимало людей теж утратили гроші. Однак, опинившись у шинку, Кері зустрів там лише Гейворда і, щойно він сів, той оголосив:

— У неділю я відпливаю до Південної Африки.

— Невже? — вигукнув Філіп.

Гейворд був останньою людиною, від кого Кері міг чекати такого вчинку. На війну їхало чимало людей зі шпиталю, адже уряд радо брав усіх, хто мав медичну освіту. А студенти, котрі пішли на фронт рядовими, писали додому, що потрапили на роботу до шпиталю, щойно повідомили, що вчилися на лікарів. Країну накрила хвиля патріотичного завзяття, і в армію йшли добровольці з усіх прошарків суспільства.

— Як хто ви їдете? — поцікавився Філіп.

— О, у складі Дорсетських йоменів[309]. Буду там рядовим.

Кері знав Гейворда вісім років. Юнацька прив’язаність, що почалася з Філіпового завзятого захоплення чоловіком, який розповідав йому про мистецтво й літературу, давно минулася, але замість неї залишилася звичка: коли Гейворд бував у Лондоні, вони бачилися кілька разів на тиждень. Він досі говорив про книжки, на яких чудово розумівся. Філіп втратив свою терплячість, і Гейвордові балачки частенько дратували його. Кері більше не вірив так беззастережно, що все на світі, крім мистецтва, — марнота. Гейвордове зверхнє ставлення до дій та успіху обурювало його. Розмішуючи пунш, Кері згадував початок їхньої дружби і своє палке переконання, що на приятеля чекає велике майбутнє; він уже давно позбувся цієї ілюзії та знав: окрім балачок, Гейворд ні на що не здатен. Тепер, коли йому було тридцять п’ять, прожити на триста фунтів на рік стало важче, ніж у юності. Гейворд продовжував шити одяг у хорошого кравця, але тепер носив його значно довше, ніж вважав припустимим раніше. Він став занадто гладким,

1 ... 164 165 166 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тягар пристрастей людських"