read-books.club » Сучасна проза » Будденброки 📚 - Українською

Читати книгу - "Будденброки"

103
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Будденброки" автора Томас Манн. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 164 165 166 ... 197
Перейти на сторінку:
батькового нагляд, його очей, від яких він був віддалений протягом шести днів і які — Ганно добре відчував — критично й допитливо стежили за ним у. неділю…

Минало два тижні, і Ганно казав сам собі й запевняв кожного, — хто хотів його слухати, що тепер лишилося ще стільки часу, як цілі передріздвяні канікули. Але це було облудна втіха, бо час, дійшовши до середини, дані збігав швидко, так страхітливо швидко, що хотілося чіплятися за кожну годину, щоб якось затримати її, розтягувати кожен віддих, який сповнював груди морським повітрям, щоб легковажно не змарнувати жодної хвилини щастя.

Проте час летів нестримно: дощові дні чергувалися з ясними, вітер з суходолу — з морським вітром, після тихої непорушної спеки ревли бурі, що облягали море і, здавалося, не могли вже відірватися від нього. Бували дні, коли північно-східний вітер наганяв повну бухту чорно-зелених хвиль, вони вкривали берег водоростями, черепашками й медузами і добиралися аж до павільйонів. Тоді, скільки око сягало, каламутне, розбурхане море було біле від піни… Величезні, потужні вали котилися один за одним з невблаганним, моторошним спокоєм, велично кланялись темно-зеленими, з металевим полиском гребенями і, ревучи, розбризкуючись, вишумовуючи, гуркочучи, опадали на пісок… А бували й такі дні, коли західний вітер відгонив хвилі від берега, широкою смугою відслоняючи дрібно покарбоване піщане дно й довгі відроги. Небо; земля й вода зливалися в одне, згори безперестанку періщив густий дощ, вітер, налітаючи, підхоплював його, кидав у вікна, й по шибках спливали не краплі, а цілі потоки, крізь які годі було щось побачити. Тоді Ганно переважно сидів у курзалі біля піаніно, щоправда, трохи розбитого нескінченними вальсами й екосезами; на ньому не вдавалося так гарно імпровізувати, як на роялі вдома, але його приглушений деренчливий тон часом давав цікавий ефект… А потім знов наставали інші дні, лагідні, блакитні, безвітряні, млосно-гарячі, знов у теплому повітрі над лукою біля маяка дзижчали сині мухи, а море, тихе й гладеньке, мов дзеркало, застигало непорушно. Коли до кінця залишалося три дні, Ганно казав собі і пояснював кожному, що має ще стільки часу, як цілі канікули на зелені свята. Та хоч які непомильні були ці обрахунки, він сам їм не вірив і в душі давно вже переконувався, що чоловік у витертому сурдуті мав слушність: чотири тижні скінчаться, і доведеться знов починати з того місця, на чому вони зупинилися, й переходити до…

І ось уже настає день від’їзду. Навантажена карета стоїть перед кургаузом. Рано-вранці Ганно попрощався з морелі і з пляжем, а тепер прощається з кельнерами, що вже отримали пайові, з естрадою, грядками троянд і взагалі з літом. Карета рушає в дорогу, і весь готельний персонал кланяється їй услід.

Бона поминає алею, що веде до містечка, й котиться вздовж Першої лінії… Ганно уткнувся головою в куток карети і повз Іду Юнгман, що сидить навпроти бадьора, сивоголова, кістлява, дивиться у вікно. Ранкове небо облягли білясті хмари, і вітер швидко жене по річці дрібні брижі. Часом у шибку порощать краплі дощу. В кіпці Першої лінії рибалки сидять коло дверей своїх будиночків і латають сіті. Босі діти збігаються з усіх боків подивитись на карету. Їм добре — вони лишаються тут…

Коли карета минає останні будиночки, Ганно вихиляється, щоб ще раз побачити маяк; тоді відкидається на спинку й заплющує очі.

— На те літо знов приїдемо, серденько, — пробує втішити його Іда Юнгман своїм низьким голосом.

Бракувало ще тільки цих слів: його підборіддя починає тремтіти, і з-під довгих він викочуються сльози.

Обличчя й руки Ганно засмагли від морського повітря; та всі сподіванки, що відпочинок на узбережжі загартує його, додасть йому сили, енергії, бадьорості й стійкості, були даремні; він не міг не усвідомлювати цієї гіркої правди. За ці чотири тижні його серце, втихомирене і сповнене глибокого захвату перед морем, стало ще м’якше, чутливіше, мрійливіше і вразливіше; тепер він втрачає мужність від самої думки про пана Тітге і правило трьох, про історичні дати й граматичні правила, які треба вчити напам’ять, про підручники, закинуті з розпачливою легковажністю, про марні спроби втекти від шкільних прикрощів у глибокий сон, про щоденний страх перед уроками, про катастрофи, що там чекають на нього, про зловорожих Гагенштремів і про ті вимоги, які перед ним ставить батько.

Та потім свіже вранішнє повітря, їзда по мокрій колії дороги під щебет пташок трохи підбадьорюють його. Він починає думати про швидку зустріч з Каєм, про пана Пфюля і уроки музики, про рояль і фісгармонію. Зрештою, завтра неділя, та й перший день у школі післязавтра ще не страшний. Ох, у черевиках лишилося трохи морського піску… Треба попросити старого Гроблебена, щоб від його не витрушував… Хай собі знов усе буде, як було: і витерті сурдути, і Гагенштреми, і все інше. А того, що він має, ніхто в нього не відніме. Коли на нього все те навалиться, він думатиме про море, і самої лише коротенької згадки про плюскіт хвильок, які серед вечірньої тиші набігають з таємничої, заснулої далини і розбиваються об мол, вистачить, щоб утішити його і зробити нечутливим до життєвих прикрощів…

А ось і порон, Ізраельсдорфська алея, Єрусалимська гора, Замкове поле. Карета заїздить у міську браму, праворуч від якої здіймаються мури в’язниці, де сидить дядько Вайншенк, і котиться по Замковій, через Коберг, поминає Брайтештрасе і, гальмуючи, спускається стрімкою Рибальською… Ось уже й червоний фасад з білими каріатидами; вони з гарячої вулиці заходять у прохолодний кам’яний вестибюль, і з контори, з пером у руці, назустріч їм поспішає сенатор.

І поволі, поволі, потайки плачучи, малий Йоганн знов звикає жити без моря, боятися і страшенно нудитись, вічно остерігатись Гагенштремів і втішатися товариством Кая та музикою пана Пфюля.

Дами Будденброк із Брайтештрасе й тітка Клотільда, тільки-но побачивши його, зразу ж запитують, як йому подобається школа після канікул, — запитують, добре знаючи, що в нього на серці, лукаво підморгуючи, з дивовижною зарозумілістю дорослих, які до всього, що стосується дітей, ставляться жартома й легковажно, — і йому доводиться відповідати.

Через три або чотири дні після повернення в місто на Рибальській з’являється домашній лікар, доктор Ланггальс, щоб побачити, які наслідки дало море. По довгій параді з матір’ю кличуть Ганно і наказують йому роздягтися по пояс, щоб зробити докладний. огляд — визначити status presens[73], як каже доктор Ланггальс, розглядаючи свої нігті. Він обмацує кволі м’язи Ганно, міряє грудну клітку, вислухує серце, випитує про всі функції організму і нарешті бере

1 ... 164 165 166 ... 197
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Будденброки», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Будденброки"