Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

Той погляд, який вона адресувала Трістану після цих слів, він згадує щодня перед сном. Погляд, що гріє душу та серце.

Трістан подивився на годинник: приблизно через годину його мати та сестра мають прибути у Великі Сади. Він пообіцяв чекати на них у новому храмі. Вони ще не бачили цього чудового місця, і Трістан хотів бути першим, хто все їм там покаже.

В будинок зайшла Таяна, вона посміхалася і крутила в руках якийсь черговий власноруч зроблений виріб.

— Ідеш у храм? Якщо почекаєш мене, то ходімо разом, — сказала дівчинка.

- Добре зачекаю. А що це у тебе в руках?

— А, це — я хочу замінити свою фігурку в нашому годиннику.

Саморобний годинник жовтого будинку був непростим: Лана придумала, щоб кожен член сім'ї зліпив фігурку, з чого захоче, і яку захоче, а потім їх приклеїли навпроти кожної з цифр. Та статуетка Таяни не мала особливої форми. Хоч дівчинка і задумала зобразити там квітку, але через відсутність зору вона в неї не вийшла.

Трістан допоміг Таяні зняти зі стіни годинник і дивився із захопленням, як вона з трепетом змінює фігурки, дбайливо ховаючи стару до себе в кишеню. Дівчинка подала Трістану годинник, щоб він повернув його на стіну. Хлопець глянув на нове зображення їхнього спільного сімейного часоміру: тепер навпроти цифри 12 красувалася фігурка дівчинки, яка тримає в долонях чоловіка в довгому піджаку.

- Таяно, це король Фелікс?

— Так, я рада, що ти вгадав. Значить, у мене непогано вийшло, - вона засяяла. — Я хочу, щоб король Фелікс теж був на нашому годиннику, адже він теж наша родина. Він вилікував усіх нас.

- Вірно. Ти молодець, - він погладив її по плечу, - Але чому ти тримаєш його в долонях, а не він тебе?

— Тому, що нам уже не потрібна його допомога. Ми здорові та щасливі. Але йому потрібна наша допомога. Ми маємо його вилікувати, захистити.

Трістан зітхнув. Навряд чи в Айронвуді був хтось, хто міг би вилікувати Фелікса або хоча б зупинити його, щоб він зберіг хоч якісь сили. Але вголос він сказав інше.

— Ти дуже добра, Таяно. І я тебе дуже люблю.

Вони обнялися, Трістан повернув годинник на місце, і вони поспішили вирушити до храму. Таяна захоплено розглядала хмари й мружилася від яскравого сонця. Дівчинка постійно смикала Трістана за рукав, показуючи йому яскравих барвистих пташок, що пролітають у небі. Хлопець підіймав голову до неба, але не бачив там жодного птаха. Вся їхня сім'я вже звикла до того, що Таяна бачила гарні та веселі речі, яких насправді не було. Але ніхто не казав їй про це. Адже так чудово, що вона їх бачить. А коли вона бачить, хіба можна стверджувати, що всі її видіння несправжні.

— Дивися, король Фелікс, — дівчинка показала у бік озера. На лаві біля самого краю води справді сидів король, — а он і Едмунд. Здається, вони спілкуються,  приєднаймося до них!

Не встиг Трістан сказати й слова, як Таяна вже бігла до озера. Наскільки ж щира та світла дитяча любов. Козлоногий і сам наблизився до озера.

— Доброго дня, — привітав він Фелікса.

- Привіт, - король ледве підвів очі, вітаючи Трістана. Зблизька він виглядав ще гірше, ніж здалеку. Фелікс мав відсутній вираз обличчя. Здається, він лише на мить відволікся на привітання і знову повернувся у свої думки.

Таяна та Едмунд з дзвінким сміхом ганялися один за одним навколо озера і після кількох кіл втекли у бік храму. Трістан, мовчки, дивився на двох качок, що плавали в озері, вони щось не поділили та махали один на одного крилами. Трістан чомусь не міг піти, як не міг і першим розпочати розмову, не знаючи, чи доречна вона тут взагалі.

— Я маю не дуже добрий вигляд, правда? — звернувся до нього раптом король.

Трістан навіть здригнувся від несподіванки, але відчув таке полегшення. Тепер він зрозумів, як сильно хоче поговорити з Феліксом.

— Тобі настав час зупинитися. Ти й так багато зробив, ти вилікував усіх, відновив більшість землі. Цього достатньо. Але навіщо доводити себе до смерті?

- Я ще не все зробив: ти ще не зцілений і треба закрити дірку в наш світ.

— Я ж казав тобі, що залишуся зі своїми копитами. Ти засадив достатньо полів для загального харчування, хоча б відпочинь якийсь час.

— Я не можу відпочивати, Трістане.

— Ти стільки років не робив цих глобальних відновлень. Чому зараз ти хочеш зробити все за лічені місяці? Тобі потрібен перепочинок!

— У тому й справа, я витратив дуже багато часу намарно, тепер мені треба встигнути. Зараз я як ніколи розумію, що вже немає часу на відступ, — він пронизливо глянув на Трістана, — хоч би тільки встигнути.

В цей момент Трістан усвідомив, що дивиться у вічі справді величної людини. І справа тут зовсім не в надсилах, а саме в його силі духу. Як багато людей взагалі бачать у ньому саме людину? Трістан не раз помічав стурбовані погляди мешканців села в бік Фелікса. Вони дивувалися, вважали, що для нього завжди й все можливо і не могли зрозуміти чому зараз він має такий кепський вигляд.

— Що ти зараз відчуваєш? — таке запитання Феліксу, мабуть, ніколи не ставили.

— Я відчуваю безсилля.