Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— У нас немає часу займатися обома машинами. Треба якнайшвидше летіти звідси! — вирішив Амуидсен. — Наш гідроплан, як бачу, в кращому стані. Отож заберіть з вашого все, що тільки можна врятувати, і приходьте до нас. Полетимо звідси всі на нашому гідроплані, якось розмістимось. Але ми не піднімемося в повітря, доки не підготуємо стартового поля. Треба негайно братися до роботи. Найважливіше зараз — витягти з води наш літак на крижину. Немає потреби нагадувати вам, що дорога кожна година. Це Арктика! Від сьогодні я зменшую денну пайку на кожного з одного кілограма до трьохсот п'ятдесяти грамів.
«Тепер, коли ми всі зібралися нарешті докупи, у нас з'явився гарний настрій. Якби хтось побачив нас, ніколи не подумав би, що перед ним в'язні такої тюрми, якої досі ще не було на світі. Глибина океану під нами, за даними сьогоднішнього виміру, — три тисячі сімсот метрів», — записав Амундсен у щоденнику.
І ось шість чоловік почали відчайдушну боротьбу з кригою. Це була боротьба за життя… Люди працювали невтомно, мов автомати, не відпочиваючи жодної хвилини, зате вже ввечері могли пишатися наслідками: машина була видобута з води й перетягнута на місце, яке вказав Рісер-Ларсен. Та це був тільки початок.
— А тепер — злітна смуга!
І знову полярники завзято працювали цілий тиждень, засипаючи битим льодом десятки ям, зрубуючи сотні пагорків. Вони падали від утоми, але переривали роботу тільки тоді, коли йшли спати, а потім знову вгризалися в лід. І нарешті домоглися свого: важко завантажений гідроплан стояв уже з розігрітими моторами, готовий до старту. Цієї миті чуйне вухо Амундсена раптом уловило легенький, ледве чутний тріск. Крига під літаком почала лопатися й осідати, мов трухляве дерево. Надія на старт не збулась. Усе треба було починати заново.
У ЦЬОМУ ПОЛЬОТІ НАС ПЕРЕСЛІДУВАЛА СМЕРТЬ
Змучені, закляклі й голодні люди працювали в густому тумані. Настирливий, докучливий, він заглушав звуки, лягав на все липкою запоною, ліз в очі й застрягав у горлі, наче жмут вати. Тільки-но він розсіявся, ударив лютий мороз, і вода довкола літака взялася блискучим склом молодого льоду. Полярники зрозуміли небезпеку. Вони кинулися до гідроплана й ритмічними рухами почали розгойдувати шеститонну машину, щоб не дати їй вмерзнути в лід. Так вони працювали багато годин. Падали від утоми і ледве живі вповзали у спальні мішки.
Посеред ночі всі піднялись по тривозі. До гідроплана, стрясаючи повітря гулом, сунув білий вал криги. Безпорадні перед новою загрозою, люди з жахом спостерігали, як під натиском могутньої сили крижані плити згромаджувалися одна на одну, вистрілювали вгору і з гуркотом падали вниз, а на їхнє місце вже повзли нові. Велетенська барикада поволі, але нестримно сунула вперед. У заціпенілих у тривожному очікуванні полярників щоразу, коли лускала крига, стискалося серце.
— Не дійде, — впевнено сказав Амундсен.
Його натреноване вухо почуло в хаосі звуків невловну для інших зміну тону, що віщувала кінець льодової атаки. Він не помилився. Крижаний вал раптом заколивався і спинивсь, немов приборканий невидимою рукою. З грудей шістьох полярників вирвалося зітхання, але це не було зітхання полегкості. Натиск криги все зруйнував. Від злітної смуги, в яку було вкладено стільки праці, не лишилося й сліду. Перед полярниками, наче колони старогрецького храму, довгими рівними рядами стирчали крижані плити завтовшки кілька метрів.
«Здавалося, становище безнадійне. Ніколи ми ще не відчували себе такими змученими і такими, ніде правди діти, зневіреними. Рух криги зводив нанівець усю нашу роботу», — писав пізніше Амундсен.
Відтоді, як полярники вилетіли з Нью-Олесунна, минуло вже два тижні. Нарешті, після копітких пошуків Амундсен знайшов недалеко від табору довге крижане поле.
— Звідти я міг би злетіти хоч зараз, — заявив Рісер-Ларсен.
Чудово, але як перетягти туди через покрите молодим льодом розводдя завширшки триста метрів загрузлий у снігу літак? Як розвернути його в напрямку старту? Як пробитися крізь високий крижаний вал? Як зробити пологий спуск і чим?
Крижане поле, з якого Рісер-Ларсен обіцяв стартувати, перетинали дві глибокі западини і два величезні тороси. Перші треба було засипати, другі — стесати.
«…Денний пайок я зменшив до двохсот п'ятдесяти грамів. При нашій затраті сил це голодний пайок. Час, відведений на сон, ми також скоротили, бо доводилося постійно бути насторожі. Та найстрашнішою була марність наших зусиль. Те, що нам вдавалося зробити за цілу добу, морська течія нищила за кілька годин. Товариші в мене чудові, я не чув від них жодного слова скарги. Працюють завзято, охоче, не занепадають духом. Такими, як вони, людство може пишатися», — писав у ті дні Руал Амундсен.
Двадцять чотири доби, майже шістсот нескінченних годин, тривала боротьба з Арктикою. Тридцять разів люди починали наново будувати смугу для старту. Шість разів намагалися злетіти з неї. І все марно. За останньою спробою гідроплан загруз у місиві талого льоду.
— Спробуємо ще раз розчистити стартову доріжку. Востаннє, — вирішив Амундсен. — Якщо й цього разу не вдасться піднятись, підемо пішки до берегів Гренландії, на Землю Гранта.
Нелегко було зважитися на це: жоден капітан не покидає свого судна, доки залишається ще хоч крихта надії. Не так просто було знесиленим людям кинути все і вирушити пішки за тисячу кілометрів по хисткій кризі, без запасу продовольства. Амундсен був надто досвідчений, щоб не усвідомлювати, що це вже відчайдушний крок.
«Ми не мали вибору, вихід був тільки один: розчистити це грузьке місиво
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море», після закриття браузера.