Читати книгу - "Пригоди бравого вояка Швейка"

— А чого ти так хропів, коли я півгодини тому підходив до вагона? Таж тебе не могли добудитися.

— Голошу слухняно, пане лейтенанте, я цілу ніч не спав, бо згадував ті часи, коли ми були на маневрах біля Веспрема[508]. Перший і Другий армійські корпуси, що вдавали з себе ворога, ішли через Штірію й Західну Угорщину і оточили наш Четвертий корпус, що був розквартирований у Відні та його околицях, де в нас усюди були укріплення, але вони нас обійшли і пробралися аж на міст, який наводили сапери з правого боку Дунаю. Ми готувалися до наступу, а нам на допомогу мали прийти війська з півночі, а потім з півдня від Осека. Тоді зачитали наказ, що нам на поміч іде Третій армійський корпус, щоб нас не розбили між озером Балатон і Пресбурґом, коли ми наступатимемо проти Другого армійського корпусу. Та нічого з того не вийшло. Ми мали вже ось-ось перемогти, але просурмили відбій, і виграли ті, з білими пов’язками[509].

Поручник Дуб, не промовивши й слова, хитаючи головою, розгублено пішов геть, але зараз же знову повернувся від штабного вагона і гукнув Швейкові:

— Закарбуйте собі всі: настане час, і ви будете переді мною скавчати!

На більше він не був спроможний і знову рушив до штабного вагона, де капітан Заґнер саме допитував одного бідолаху з дванадцятої роти, якого затримав фельдфебель Стрнад. Цей жовнір почав уже тепер дбати про свою безпеку в окопах і звідкись зі станції приволік оббиті бляхою дверцята від свинячої кучі. Вояк стояв виструнчившись, із вибалушеними з переляку очима і виправдовувався: він, мовляв, хотів узяти ці дверцята з собою у траншеї як захист від шрапнелі, просто хотів убезпечитися.

Скориставшися з нагоди, поручник Дуб виголосив довгу промову про те, як треба поводитись жовнірові, у чому полягають його обов’язки щодо батьківщини і монарха — верховного головнокомандувача і найвищого військового повелителя. Якщо в батальйоні знаходяться подібні елементи, їх треба виполоти, покарати і позбавити волі. Це базікання було таке гидке, що капітан Заґнер поплескав винного по плечу і сказав йому:

— Біс з вами! Якщо ви справді зробили це з дурного розуму, то вдруге цього не робіть. Адже це дурниці. Дверцята поставте на місце, звідки ви їх узяли, і йдіть під три чорти!

Поручник Дуб прикусив губу і вирішив, що, власне, тільки від нього залежить усе спасіння підірваної дисципліни в батальйоні. Тому він ще раз обійшов усю територію вокзалу і біля одного складу, де великими літерами по-мадярськи і по-німецьки було написано: «Курити заборонено», надибав на якогось жовніра, що сидів там і спокійно читав газету, закрившись нею так, що не було видно його петличок.

Дуб гаркнув на нього: «Струнко!»

Це був жовнір з мадярського полку, що стояв у Гуменному в резерві. Поручник Дуб трусонув його, мадярський вояк підвівся і, не вважаючи за потрібне навіть козирнути, запхав газету в кишеню і рушив у напрямку шосе. Поручник Дуб, як той привид, пішов слідом за ним, але вояк наддав кроку і, обернувшись, насмішкувато підняв руки вгору: хай, мовляв, офіцер ні на мить не сумнівається — він одразу встановив його належність до одного з чеських полків. Потім мадяр побіг і пропав між хатами по той бік шосе.

Поручник Дуб, щоб якось показати, ніби він анітрохи не причетний до цієї сцени, з гідністю увійшов до маленької крамнички біля шосе, збентежено вказав рукою на велику котушку чорних ниток, заплатив і, сунувши її в кишеню, повернувся до штабного вагона. Тут він наказав батальйонному ординарцеві покликати свого денщика Кунерта і, віддаючи йому нитки, сказав:

— Про все доводиться самому дбати. Я знаю, що ви про нитки й не згадали.

— Голошу слухняно, пане лейтенанте, у нас їх ціла дюжина.

— Ану, покажіть. Але негайно! Ви думаєте, я вам вірю?

Коли Кунерт повернувся з цілою коробкою білих і чорних котушок, поручник Дуб сказав:

— Ти, йолопе, придивися як слід до тих ниток, що ти приніс, і до моєї великої котушки! Бачиш, які твої нитки тонкі, як легко вони рвуться, а тепер поглянь на мої: скільки треба сили, щоб їх перервати. На фронті нам не потрібно жодного мотлоху, на фронті все мусить бути якнайкраще. Отже, візьми всі нитки і чекай моїх наказів, та пам’ятай, нічого не роби самостійно, на свій розум, а коли щось купуватимеш, завжди питайся мене. І не бажав би я тобі мене взнати. Ти мене ще не знаєш з поганого боку.

Коли Кунерт вийшов, поручник Дуб звернувся до надпоручника Лукаша:

— Мій денщик дуже інтелігентна людина. Інколи зробить якусь помилку, але взагалі дуже добре все розуміє. Головна риса його характеру — це безсумнівна чесність: я в Бруку дістав з села від мого шваґра посилку з кількома смаженими молодими гусками, і, ви не повірите — він навіть не доторкнувся до них, а оскільки я сам не міг їх швидко з’їсти, то вони засмерділися. Але він їх волів не чіпати. От що значить дисципліна. Офіцер мусить виховувати солдатів.

Надпоручник Лукаш, даючи зрозуміти, що не слухає базікання цього бовдура, відвернувся до вікна й промовив:

— Так, сьогодні середа.

Тоді поручник Дуб, відчуваючи потребу взагалі поговорити, звернувся до капітана Заґнера і сказав фамільярним товариським тоном:

— Слухайте, капітане Заґнер, що ви думаєте про...

— Пардон, один момент, — сказав капітан Заґнер і вийшов з вагона.

***

Тим часом Швейк говорив з Кунертом про його пана.

— Де ти був увесь час, що тебе не було видно? — запитав Швейк.

— Хіба не знаєш, — сказав Кунерт. — З моїм старим пришелепою спокою нема. Він щохвилини кличе мене до себе і питає про справи, до яких мені немає ніякого діла. Наприклад, питався мене також, чи приятелюю я з тобою. Я йому відповів, що ми дуже рідко бачимось.

— Дуже гарно з його боку питати про мене. Я його дуже люблю, твого пана лейтенанта. Він такий милий, добросердечний, воякам просто батько рідний, — серйозно сказав Швейк.

— Го-го, ти помиляєшся, — заперечив Кунерт. — Це така свиня, якої світ не бачив. А дурний, як куряче гузно. Остобісів мені, як та... Постійно