Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

По гальковому березі вітер ніс кинуте кимось поспіхом строкате яскраве покривало. Єва підхопила його і накинула на себе як плащ, сховавши обличчя. Потім вона зійшла на міст і попрямувала до першої вежі Лакуса.

Але тільки-но вона ступила під вхідну арку, її мало не збила з ніг група альціонів. Вони несли товариша-рибалку, який явно був непритомний. Закинута голова рибалки бовталася на ходу, і на шиї у нього виднілася характерна рана від ШОК-дротика.

Зупинившись на мить, Єва заплющила очі і внутрішньо потяглася до хатин першої вежі. Всюди відчувалася присутність альціонів, їх паніка та розгубленість. А десь недалеко попереду якась інша істота відчувала сильний страх.

Самотній рибальський вертиплавець, все ще прив'язаний до мосту, що розгойдується, видав сумний крик. Єва розв'язала мотузку в нього на шиї, кинула повідець на містки і шепнула:

– Все добре. Можеш летіти до своїх. — Потім вона погладила птаха по гладкій головці і додала: — Але перш ніж відлетиш звідси, можеш піднятися нагору і подивитися, яким мостом найбезпечніше йти?

Вертиплавець крекнув і злетів над вежею. Єва вирушила далі, огинаючи її непомірну опору. Зсередини долинали звуки – хтось кричав, гуркотіли машини, а потім поверх цього гомону пролунало скокати пострілів.

«Лети найближчим до води», – вплинуло в мозок Єви послання вертиплавця.

- Дякую, друже, - прошепотіла вона самотньому птаху, що кружляє у висоті над вежею.

Єва ступила на хиткий підвісний міст, що трохи потопав у воді і веде до другої вежі. Вона обережно йшла тонкими дошками, спостерігаючи, як таким мостом у неї над головою біжать жителі села. "Сподіваюся, я встигну до Арії", - подумала дівчинка. У тому, що віщунка як і тут, вона була впевнена - про це Єви говорив внутрішній голос.

Єва вже дісталася середини мосту, коли в першій вежі пролунав вибух. Вона різко обернулася і у величезній пробоїні – там, де ще недавно були хатини, чиїсь будинки, – побачила бойового робота. Величезними своїми клешнями робот почав послідовно обрізати канати мотузкових мостів. Один за одним обрушувалися в озеро, і з них падали у воду жителі села. Рибалки на довгих вузьких плотах лавірували між плаваючими конструкціями, виловлюючи побратимів, що вижили.

Почувся гучний тріск, і плетений канат, що служив поручнем моста, на якому була Єва, обвис. Не зволікаючи жодної секунди, дівчинка кинулася до другої вежі. Тріск! І другий канат спіткала та сама доля. Єва озирнулася. Робот обрізав останні кріплення. Їй не встигнути. Дівчинка впала навпочіпки і вчепилася в дерев'яний підлогу мосту. Міст обвалився в озеро і заплутався в мотузках і дерев'янках, що плавали на поверхні, обвалених раніше містків. Інший кінець мосту все ще кріпився до другої вежі, тільки тепер ним треба було перебиратися, як по мотузковій драбині, а не йти пішки. Перехоплюючи руками дошки настила, Єва досягла основи вежі.

Спіральні сходи, що огинають вежу, були посипані кинутими на ходу речами. Єва пробиралася нагору повз розбиті ліхтарі, пом'яті крислаті капелюхи і перевернуті рибальські кошики. Нарешті вона вийшла на центральну площу, навколо якої ярус за ярусом височіли хатини і халупи. Низьке сонце вже не проникало сюди – все було в тіні гігантського військового корабля. Єва сховалась за перекинутим візком і завмерла, очікуючи, що з череха судна почнуть спускатися бойові роботи. Проте, ніхто не з'явився.

«Вторгнення зупинено? Ось дивно, – здивувалася вона. – Може, вони все ще шукають Арію».

- Людська дитина, Єва Дев'ята, - прошепотів раптом голос, немов принесений прохолодним озерним вітерцем. Дівчинка одразу впізнала цей співучий голос, хоч і звучав він набагато сумніше, ніж раніше. – Дев'ять Єв, дитя людини.

– Людина повертається, – заспівав голос. - Повернення людини.

І дівчинка пішла порожніми містками вперед, до житла Арії.

- Аріє, мені треба поговорити з тобою. Боюся, ти в небезпеці.

- Побачитися зі мною винна ти, Єва Дев'ята. Ти маєш зі мною побачитися.

- Дехто інший, схожий на тебе, співпрацює з Кадмом, вождем людей. - Єва вже бігла. Все вище й вище підносилася вона, поки не дісталася найвищого ярусу. – Можливо, це твій брат.

– Інший, як я. Я та інший.

- Аріє, тобі треба йти! – випалила Єва. Вона промайнула повз безліч круглих будиночків і зупинилася перед великою хатиною, збоку від якої виднілися вузькі сходи нагору.

- До тебе піду я. Я піду і залишу тебе позаду.

Єва злетіла сходами, перескакуючи через сходи, і перетнула хисткий підвісний місток, що веде до маленької плетеної халупки Арії.

- Ти входь, - сказав голос. - Заходь ти.

Єва ввалилася в двері і відразу спіткнулася об купу приношень - дари безладними купами покривали підлогу передпокою.

– Аріє! Аріє!

Чиєсь шипіння зазвучало раптом у Єви: «Врятуй себе від поглинання. Врятуй мою господиню». Єва підвела очі і побачила вихованця Арії - величезного шип-хробака, що обвився кільцями навколо стельових балок. «Мені треба поговорити з твоєю господаркою», – звернулася вона до хробака подумки. Єва відсунула важкі штори з бахромою і ввійшла до задньої кімнати.

Біля вікна в каламутному передзахідному світлі літав головний радник. Його рот був роззявлений неприродно широко - він скидався на змію, що заковтує пташине яйце. А всередині цього розкритого рота був видобуток радника – Арія.