Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

МОЛЛІ

Проїжджаючи вузьку смугу суші між океаном і деревами, нам відкрився вид на табір, де ми одразу помітили Джейкоба та Еріку.

— Що вони там роблять? — зі смішком спитав Джеймс.

Я схилила голову набік, вдивляючись у постаті наших друзів через лобове скло. Коли Джейк підняв Еріку на витягнутих руках над головою та покрутив, я зрозуміла, чим вони займалися.

— Здається, ці двоє хочуть переплюнути нас із тобою, — звернулася я до Сема, який теж підсунувся до середини сидіння, щоб подивитися на наших друзів. — Вони виконують підтримку із «Брудних танців».

— Гадаю, в Еріки з Джейком це виходить куди романтичніше, — озвалася Джессіка, подивившись на нас із Семом у дзеркало заднього виду.

Джеймс повернув машину до місця, де ми залишали її, недалеко від покинутої хатини. Як тільки двигун затихнув, Сем обережно опустив мої ноги і вибрався назовні. За кілька секунд дверцята з мого боку відчинилися і з’явилася рука. Не вірячи очам, я витягла шию, щоб роздивитися того, хто мені її подав. Але помилки не було, біля дверцят стояв Сем! Спілкування з ним нагадувало американські гірки, то змушуючи сміятися, то шкодувати про сказане.

— Ти плануєш залишатися в машині? — скинувши брову, спитав він, при цьому не прибираючи руки.

— Ні, — відповіла я й поклала свою долоню в його.

Вибиралася я назовні під пильним поглядом Сема, який стежив за кожним рухом. Не сперечаюся, це було приємно, але надто підозріло. З чого це раптом така увага?

— Не дуже туго забинтував? — спитав він, тим самим давши мені відповідь на невисловлене питання.

Сем спостерігав за мною, щоб лише переконатися, що з ногою все гаразд і не більше. А що я? А я примудрилася понавигадувати неіснуючі флюїди між нами.

— Все нормально, — буркнула я і, відпустивши руку, попрямувала до багажника машини, де вже стояли наші друзі.

Джессіка зі схрещеними на грудях руками, притулившись до кузова машин, спостерігала, як Джеймс дістає пакети з покупками.

— Крихітко, ми вже приїхали, тож слухай жарт, — задоволено почав він. — Отже, приходить Мікеланджело до Папи Юлія II і знаєш, що каже?

— Що? — невміло прикриваючи усмішку, спитала Джесс.

— Говорить йому: «Здрасьтє». А знаєш, що Папа відповів йому? — Джеймс вирівнявся, опустивши на пісок пакет, і підійшов до моєї подруги.

— Що?

— А він сказав: «Стелю покрасьте». — Хлопець одразу залився басистим сміхом, ледь не склавшись удвічі. — Здрасьтє, стелю покрасьте, — крізь сміх і сльози повторив Джеймс.

— Це чисто жарти архітекторів, крихітко? — стримуючи усмішку, спитала Джессіка.

— Жінко, ти маєш сміятися, а не питання ставити. Для кого я тут розпинаюсь, га? — Джеймс схилився до моєї подруги, із широкою усмішкою дивлячись їй в обличчя.

— За завданням Папи Юлія II Мікеланджело розписав стелю Сікстинської капели, — за моєю спиною несподівано озвався Сема, що я аж здригнулася.

Він так тихо підійшов, що я не помітила. Та ще й став надто близько. Немов у сповільненій зйомці я повернулася до Сема і втупилася в нього, пропустивши момент приходу Еріки і Джейка. Джессіка почала весело розповідати подрузі, як вона підколола Джеймса з тампонами в магазині, а Джейкоб взявся допомагати з пакетами. Я ж мовчки стояла і просто спостерігала за всім збоку, усе ще відчуваючи надто близьку присутність Сема. Але він, мабуть, сприймав усе, що відбувалося, абсолютно нормально, бо підійшов, ставши майже впритул, нахилився й заглянув мені в обличчя.

— Ми тут самі впораємося, тож можеш піти посидіти, — сказав Сем, махнувши рукою в бік великої парасольки.

І знову ця дивна турбота, яка починала дратувати.

— Слухай, я не при смерті, мене просто медуза вжалила, — заперечила я, схрестивши руки на грудях.

Впевнено подивившись Сему в очі, я задерла підборіддя, ніби як показуючи, що мені не треба вказувати. А ось його, схоже, починав дратувати мій характер.

— Моллі, ти можеш хоч раз просто послухати мене без обурень, — раптово розізлився Сем, чим шокував не тільки мене, а й решту. — Вибач, — відразу додав він і спробував узяти мене за руку, але я відступила.

— Слухаюсь, Семюелю, — прошипіла я, навмисно назвавши його повним ім'ям.

На моє розчарування жодний м'яз на його обличчі не здригнувся від почутого, тому все, що залишалося, так це дійсно піти.

Віддаляючись, я намагалася йти якомога рівніше, щоб цьому пихатому зазнайці не було в чому мені дорікнути. Напевно, він спостерігав за моєю забинтованою ногою. Справді, за чим ще спостерігати? Пф, не за дівчиною ж! У машині Сем поводився майже нормально, але, як завжди, його настрій був страшенно мінливий.

Спочатку я навіть думала забратися до намету, але це могло привернути увагу подруг та зіпсувати їм настрій. Не придумавши нічого кращого, я вирішила залишитися на вулиці, але сховатися під великою парасолькою. Туди-то я й попрямувала, продовжуючи вдавати, що нога в мене не болить. Але перш ніж нарешті сісти, мені довелося поправити покривало, яке було пристойно так зім’яте.