Читати книгу - "Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918"

Ради), припинити «дезорганізацію фронту «(тобто зупинити формування українських збройних сил), припинити роззброєння збільшовизованих і полка Червоної Гвардії (тобто допустити існування на своїй території ворожих українській державності збройних формувань). Під прикриттям рішень т. зв. І Всеукраїнського з'їзду Рад, в який «конституювався» III з'їзд Рад Донецького і Криворізького басейнів (зокрема, утворенням Народного Секретаріату як уряду радянської України), в Україну були направлені 1-й Московський, 1-й Мінський революційні загони, інші військові та червоногвардійські формування. На Харківщині виник зав'язок полку Червоних козаків (названого так на протиставлення Вільному Козацтву). 4 січня 1918 р. ці збройні сили, очолені В. Антоновим-Овсієнком та його начальником штабу М. Муравйовим, почали наступ проти Центральної Ради.

Українські частини змушені були вести боротьбу одночасно на основних напрямках просування ворожих затонів і в самому Києві, де 16 (29) січня вибухнуло більшовицьке повстання з центром на заводі «Арсенал». Становище погіршувалося й тим, що деякі українські полки під впливом більшовицької агітації оголосили в її критичний момент- «нейтралітет». Після кількаденного обстрілу Києва ненрицільним артвогнем, від якого постраждало чимало мирних мешканців, війська Муравйова захопили Київ 26 січня (8 лютого) 1918 р.

89

Водяний Яків — член партії соціалістів-революціонерів. З 1906 до 1917 pp. - на еміграції. Після повернення організовував Вільне Козацтво в Черкаському повіті. На з'їзді Вільного Козацтва в Чигирині подав єдиний голос проти обрання П. Скоропадського отаманом. Як курінний отаман, брав участь у бойових діях козацтва проти збільшовизоваїшх частин російської армії.

90

Порш Микола (1879–1944) — політичний і державний діяч. За фахом — економіст. Член Революційної Української партії, УСДРП.

1917 р. — член Центральної Ради і Малої Ради. З листопада — генеральний секретар праці, з 18 грудня — також і військових справ; з січня 1918 р. — міністр праці і військових справ УНР.

1919–1920 pp. - посол УНР в Німеччині.

91

У тексті видання «Уривок зі 'Сномина' Гетьмана Павла Скоропадського» у «Хліборобській Україні» (IV 7 і 8 [1922–1923], С. 3–40; V [1924–1925]. С. 31–92) ця фраза має такий вигляд: «Чув, що на цей пост намічається генерал Кирей, талановитий гарматний інспектор 6-го корпусу…» (див. перевидання «Уривка зі 'Споминів» і. з. «Гетьман Павло Скоропадський. Спомини». — К., 1992. — С. 48). Інспектором артилерії 51-го (українського) корпусу був призначений командир 6-го мортирного дивізіону полковник Афанас'їв.

92

Луценко Іван Митрофаіювич (1864–1919) — лікар, громадський, політичний і військовий діяч. Під час Першої світової війни — полковник медичної служби російської армії. У 1917 р. — член Центральної Ради та Українського Генерального військового комітету. Лідер Української народної партії (Української партії соціалістів-самостійників). Організатор і голова Одеської української військової ради, Одеського українського військового коша, член Одеського повітового громадського комітету. У жовтні 1917 р. на З'їзді Вільного Козацтва обраний генеральним хорунжим. Під час антигетьманського повстання — голова цивільного управління Таврійської області, за Директорії — командир військового загону. Загинув у бою під містечком Кузьмін.

93

Секрет — військовослужбовець, штабс-капітан російської служби. У жовтні 1917 р. командував 1-м куренем 1-го Українського Георгіївського запасного полку, з листопада 1917 р. — обраний командиром полку, перейменованого згодом на Сердюцький Георгіївський полк ім. полковника І. Богуна.

94

Сахно-Устимович Олександр Олександрович — військовослужбовець; навесні 1917 р. — ротмістр. Служив ад'ютантом командуючого військами Київського військового окруїу.

29 березня 1917 р. обирався заступником голови наради вояків Київського гарнізону. Член Українського організаційного військового комітету. Організатор Вільного Козацтва на Полтавщині.

1918 р. — осаул (особистий ад'ютант) гетьмана в ранзі військового старшини.

1920 р. — полковник білої армії, був приділений до Цивільного управління штабу генерала П. М. Врангсля; розробив проект відновлення Запорізького козацького війська (коша) на'засадах автономії України у складі загальноросійської федерації.

95

Макаренко Леонід Гаврилович (1885–1965) — громадський та державний діяч. Походить з селян. Служив в Управлінні Південно-Західної залізниці. У 1917 р. — голова Всеукраїнської спілки залізничників. 1918 р. — директор департаменту в Міністерстві шляхів Української Держави. Один з організаторів ігротигетьмаїїеького повстання, член Директорії УНР. З 1919 р. — на еміграції в Австрії, Чехо-Словаччині, США.

96

Греков Олександр Петрович (1875–1958) — військовий діяч, Генерального штабу генерал-майор російської служби. Під час Першої світової війні — начальник штабу 74-ої піхотної дивізії, командир Лейб-Гвардії Єгерського полку, начальник штабу 6-го армійського корпусу; дістав призначення генерал-квартирмейстером штабу І армії Північного фронту.

У листопаді — грудні 1917 р. — командир 2-ої Сердюцької дивізії війська Центральної Ради, начальник штабу Київського військового округу. З березня до травня 1918 р. — товариш військового міністра УНР.

За гетьманату очолював таємну організацію українських старшин. У листопаді 1918 р. призначений начальником Головного штабу. Перейшов на бік Директорії.

З грудня 1918 р. — головнокомандуючий групи військ УНР у Херсонщині, Катернііославщнні та Таврії, військовий міністр УНР, Наказний Отаман Народної Республіканської Армії. З 9 червня до 5 липня 1919 р. — Начальний комендант Галицької армії, генерал-поручник УГА. З липня 1919 р. — у відставці.

30 вересня 1948 р. у Відні заарештований радянською контррозвідкою, засуджений до 25-річиого ув'язнення. 1956 р. звільнений, помер у Відні.

97

Болбочан Петро (1883–1919) — військовий діяч. Під час Першої світової війни — офіцер 38-го Тобольського полку, після поранення — інтендантської служби 5-го армійського корпусу; капітан, потім підполковник.

Восени 1917 р. організував з українців 5-го армійського корпусу полк Української Республіки, який увійшов до складу 2-ї Сердюцької дивізії в Києві. У 19,18 р. — командир куреня Окремого. Запорізького загону і заступник його командира А. Прігсонсілсого, командир групи, яка здійснила похід, у Крим. З березня — командир 2-го Запорізького (Республіканського) пішого полку в Запорізькій дивізії і бригаді. 5 листопада 1918 р. дістав ранг полковника армії Української Держави.

Під час протигетьманського повстання очолив Запорізьку дивізію, яка розгорнулася в корпус, командував Лівобережною групою армії УНР.

Після відступу з Лівобережжя усунутий від командування корпусом. У червні 1919 р. у Проскурові зробив спробу самовільно обійнято команду над цим з'єднанням.

За вироком військово-польового суду розстріляний.

98

Табуї (ТаЬоиів) Жорж (1867–1958) — генерал французької служби. У роки Першої світової війни був представником французької армії при штабі російського Південно-Західного фронту (з лютого 1917 р. — у Кам'янці-Подільському). Виконував обов'язки особистого зв'язкового керівника французької військової місії генерала Бертело в Україні. 19 грудня 1917 р. Франція встановила дипломатичні стосунки з Україною, і 28 грудня 1917 р. генерал Ж.Табуї був призначений комісаром Французької Республіки при уряді УНР. Після укладення УНР Брест-Литовського миру з країнами Четвірного союзу місія Ж.Табуї 23 лютого 1918 р. залишила Україну.

99

За згодою Тимчасового уряду і Верховного Головнокомандуючого Л. Корнілова з серпня 1917 р.