Читати книгу - "Історія України. Посібник"

Значну загрозу для противників реформ становило призначене на 20 серпня 1991 р. підписання нового Союзного Договору, який передбачав федеративні засади державного устрою. За цих обставин вони вирішили вдатися до політичного реваншу, здійснивши 19–21 серпня 1991 р. державний переворот. Момент був переломним і це чудово розуміли протидіючі сили. Виступаючи в ці дні на засіданні Львівської ради обласної організації УРП, Б. Горинь так оцінив його: «Україна може скористатися… ситуацією і стати незалежною». Демократичним силам вдалося не тільки встояти, а й за підтримки народних мас перемогти заколотників. Події серпня 1991 р. зумовили суттєві зміни в державному і суспільному житті країни, надзвичайно посиливши відцентрові тенденції в СРСР. За цих умов прийняття Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Акта про незалежність було цілком закономірним. Зважаючи на обставини, президія Верховної Ради за короткий час прийняла принципово важливі постанови: про департизацію державних органів, установ та організацій; про власність Компартії України та КПРС на території України; про припинення діяльності КПУ. Ці рішення стали свідченням краху перебудови в СРСР, розвалу Радянського Союзу.

19. Україна на шляху незалежності

19.1. Стартові умови розгортання державотворчого процесу

1 грудня 1991 р. відбулися дві події історичної ваги — понад 90 % громадян, які взяли участь у Всеукраїнському референдумі, висловилися за незалежність України, водночас було обрано Президента республіки — Л. Кравчука (понад 61 % голосів). Ось як прокоментував результати референдуму американський тижневик «Тайм»: «Росія може існувати без України; Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився».

Появу на політичній карті світу нової незалежної держави — України — зумовила низка чинників.

Зовнішні чинники:

1) поразка соціалістичного табору в «холодній війні», порушення світового балансу сил у зв'язку з розпадом соціалістичної системи;

2) помітне погіршення соціально-економічної та політичної ситуації в СРСР;

3) втрата центром контролю за подіями на місцях;

4) синхронне посилення відцентрових тенденцій у союзних республіках;

5) поразка путчу, тимчасова деморалізація консервативних сил;

6) намагання Росії зберегти домінуючу роль у післяпутчовий період.

Навіть російські історики сучасності зазначають, що поява Акта про незалежність України та відмова від принципів Союзу значною мірою були зумовлені проімперськими діями лідерів РРФСР. Відкрито проголошені претензії Росії на всі головні посади у новому Союзі, перехід Всесоюзної телерадіокомпанії і ТАРС у власність, а підприємств союзного підпорядкування — під юрисдикцію РСФРР та інше — все це абсолютно однозначно свідчило про бажання керівництва Росії, ліквідувавши старий центр, забезпечити собі роль лідера в новому Союзі. Така позиція Росії ще більше посилювала відцентрові тенденції.

Внутрішні чинники:

1) існування в Україні системи формально легітимних (законних за радянським правом) органів державного управління;

2) бажання київської номенклатури звільнитися з-під опіки центру;

3) певна стабільність українського товарного ринку;

4) активізація націонал-демократичного крила політичних сил республіки;

5) післяпутчове посилення відцентрових настроїв у суспільній думці;

6) дотримання політичного нейтралітету армійськими формуваннями, небажання правоохоронних органів виступити проти власного народу;

7) багатовікова боротьба народу за створення власної незалежної держави.

Проголошення незалежності стало своєрідною точкою відліку нового етапу історії України, поклало початок перехідному періоду, суть якого — у переході на якісно вищий рівень суспільного розвитку: у політичній сфері — від тоталітаризму до демократії; в економічній — від командної до ринкової економіки; у соціальній — від людини-гвинтика до активного творця власної долі; в гуманітарній — від класових до загальнолюдських цінностей; у міжнародній — від об'єкта до суб'єкта геополітики. Тобто, в цілому має бути здійснено перехід від становища «уламка імперії» — до власної державності, від формальної незалежності — до реального суверенітету.

Але українське суспільство було недостатньо підготовлене до державотворчого процесу. Рішуча відмова від існуючого до серпня 1991 р. зразка суспільного розвитку в умовах відсутності науково обґрунтованої моделі побудови незалежної держави зумовили на перших порах втрату орієнтирів, розгубленість, розчарування, а внаслідок цього — тривалий «урочистий марш на місці» на роздоріжжі реформ.

Суспільні перетворення в Україні почалися за вкрай низького рівня політичної та економічної культури мислення. У суспільній свідомості домінуючими були настрої невдоволення, викликані наслідками брежнєвського періоду і невдачами перебудови. На час проголошення республікою незалежності в суспільній свідомості ще не встигло сформуватися і закріпитися усвідомлення масштабу нових завдань, більшість населення не визначила чітко свого місця в процесі державотворення.

Важливим аспектом оцінки стартових можливостей республіки після проголошення незалежності є визначення її природно-ресурсного потенціалу. У структурі природних ресурсів визначальну роль відіграють земельні, мінеральні, водні та лісові ресурси. На початку 90-х років частка сільськогосподарських угідь у структурі земель України становила 70 %, орних земель — понад 55 %, що було одним з найвищих показників у Європі та світі. Порівняно високою була і забезпеченість ріллею в розрахунку на одного жителя. В Україні цей показник становив 0,78 га, тоді як у Великобританії — 0,12 га, у Німеччині — 0,20 га, у середньому в Європі — 0,26, у світі — 0,29 га.

Маючи на своїй території понад 7 тис. родовищ корисних копалин, Україна належить до держав з середнім рівнем матеріально-сировинного потенціалу. Це пояснюється його незбалансованістю. З одного боку, на території республіки сконцентровані до 20 % світових ресурсів марганцевих руд і понад 5 % запасів залізних руд; національні запаси графіту, ртуті, брому, самородної сірки в декілька разів перевищують реальні потреби, але з іншого боку — абсолютно недостатня забезпеченість паливно-енергетичними ресурсами, насамперед нафтою та природним газом, рудами кольорових металів, фосфоритами, калійними солями. Крім того, за рівнем забезпеченості прісною водою в розрахунку на одного жителя Україна займає одне з останніх місць у Європі, а потреби в деревині республіка задовольняє за рахунок власних можливостей лише на 20–25 %.

Аналізуючи стартові можливості, недостатньо зосереджуватися на основних параметрах природно-ресурсного потенціалу України, слід звернути увагу на особливості форм і методів його використання в радянський час. Ситуація в економічній сфері на початку 90-х років визначалася впливом чинників тривалої дії. У радянську добу загальносоюзні міністерства і відомства розпоряджалися 95 % усієї власності, розташованої в Україні. Тотальне одержавлення економіки призвело до того, що 75–80 % продукції української промисловості вироблялося підприємствами-монополістами. Безпосереднім наслідком такого становища стала надзвичайно низька конкурентоспроможність промисловості СРСР на світових ринках.

Серйозними успадкованими з радянських часів вадами української економіки були панування командних форм і методів управління, надмірна централізація та екстенсивний шлях розвитку господарства. Незалежна Україна змушена була успадкувати й структурну та територіальну диспропорційність економіки. Так, частка групи «А» (галузей, в яких вироблялися засоби