read-books.club » Публіцистика » Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. 📚 - Українською

Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр." автора Поліна Вікторівна Жеребцова. Жанр книги: Публіцистика / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 161 162 163 ... 193
Перейти на сторінку:
у Кремлі (що також показали в новинах).

10.05.

Зранку я вирушила до Школи кореспондентів. На сьогодні було призначено іспит, але двері виявились на замку.

Вирішивши, що це пов’язане зі смертю президента — хоча ніякого попереджувального оголошення не було, я попленталась до дверей рідної газети. Довідалась: учора загинув знайомий кореспондент. Усміхнений, молодий. Його звали Адлан Хасанов. Адлан був на святі — готував матеріал для газети і, як багато хто, потрапив під вибух.

На стадіоні «Динамо» сьогодні безлюдно. Нікого не виявилось і на ринку — люди поховались. Усі налякані, не знають, чого чекати. Навіть на переговорному пункті, де завжди черга, порожньо. Ніхто нікуди не телефонує.

Учора, крім усіх сумних новин, був чорний гумор: під виглядом «ловіння терориста» після вибуху на стадіоні «Динамо» охоронці А. Кадирова зламували всі замкнені двері — у редакціях газет, у кабінетах тощо.

У святковий день газета «Молодість» була на замку. Двері до редакції виламали ногами. Нічого цінного в редакції не виявилось, але в бухгалтера були куплені симпатичні нові капці. Вони зникли.

P. S. Рамзана Кадирова призначено 1-м заступником уряду Чечні. Ахмата Кадирова сьогодні поховали.

П.

15.05.

У «Молодості» зміни. Морґану з її посади змістила Квіточка. Квіточка — симпатична чеченка тридцяти років, яка тепер є моєю начальницею відділу. Зовні вона розмовляє дуже ввічливо. Незважаючи на погрози Цариці, мені платять повний оклад. Наша підприємлива бухгалтерка зняла в мене тільки мою персональну надбавку — 1500 р. Залишилася гола зарплата — 2008 р. Морґана після скандалу мовчить. Не пліткує.

Перевибори в Чечні призначено на вересень цього року. Усе літо безвладдя і бардак. Може спалахнути в будь-який момент заваруха — люди дуже налякані.

До нас підкралася нова неприємність: виганяють із квартири. Таїса дала п’ять днів, щоб ми виїхали. Мотивувала вона відмову тим, що квартира різко знадобилася родичам.

Ми з мамою обійшли пішки весь Старопромисловський район і весь центр Ґрозного. Але хто здасть квартиру жінці з російським прізвищем?! Це — самогубство. Росіян так ненавидять, що в громадському транспорті я своїй матері не можу сказати російською ані слова. Розмовляємо тільки чеченською.

Наші пошуки житла не завершились успіхом.

П.

16.05.

Були в Байсарі, правозахисниці. Вона дала 3000 р. Ці гроші для мене передав директор музею А. Сахарова, дізнавшись про наше становище. Коли ми прийшли до Байсарі, вона сфотографувала мене й маму. Ще я написала розписку за гроші. Байсарі навмисне прикрила прізвище директора музею іншим аркушем, щоб я не побачила його, але поки вона відвернулась, я підглянула — «Ю. Самодуров». Напишу йому особисто. Подякую.

На гроші, які в нас з’явилися, можна полагодити частину зубів мені й мамі! Купили собі нові футболки та косинки. Ще я залишила для журналу Байсарі повість. Байсарі попередила, що гонорару не платять, але для мене важлива пам’ять про загиблих людей.

Потім я повела маму в кафе. У мами день народження — 53 роки. Але який це вік! Хай буде здоровою та щасливою! Мамі я подарувала велику шоколадну плитку.

Дітям доброї жінки на прізвисько Зайчик я купила іграшки та цукерки.

18.05.

Мені знову погрожували. Викликали «куди слід» і говорили про те, що я маю писати в статтях, а що ні. Радили зайнятися «дитсадками та квітами». Іншим не захоплюватись — а то погано буде.

Квартиру ми так і не знайшли. Хоча ви`ходили кілометри й наслухалися всіляких історій. Ніхто не здає ні за гроші, ні просто так. Чесно зізнаються і старі, і жінки:

— Боїмося. Дізнаються, що прізвище російське, і вас приріжуть, і нас. Кому поясниш, що ви нормальні люди? Та й чи буде можливість пояснити? Пристрелять, і все!

Поки блукали в пошуках житла, бачили кількох росіян. Переважно це самотні старі люди, які нікому не потрібні ні тут, ні в інших регіонах Росії. Їхати їм нікуди. Вони трясуться, як зайці: у багатьох найближчі сусіди відібрали документи на квартири й паспорти.

Ще ми відвідали організацію «Меморіал». Вона розташована неподалік пам’ятника Трьом героям. У «Меморіалі» працюють дипломовані юристи й правозахисники. Працюють вони оперативно! Співробітниця Наталя примудрилася нишком записати мою маму на диктофон, коли та розповідала, як я викривала Професора. Коли ми виявили запис, Наталя не стала відмовлятись, а сказала, що в такий спосіб збирає відомості. Ми посміялись. Повне ім’я співробітниці Наталя Естемирова. Ми розговорились і трохи подружились. Наталя попрохала мене знайти й записати дані про найближчих сусідів із Центрального ринку, яких було вбито або поранено під час обстрілу ракетою 21 жовтня 1999 року. Вона пише про це книгу.

Я, мама й Наталя пили чай, сидячи в конторці «Меморіалу», і розмовляли. Працівники «Меморіалу» пообіцяли допомогти з серцевими ліками для мами. Наталя Естемирова виявилася подругою журналістки Айзан із газети «Трудяга». «Трудяга» — стара ґрозненська газета. Колись там працював мій дідусь Анатолій. З конторки «Меморіалу» я прямо вирушила до редакції «Трудяги» й познайомилася з Айзан. Вона пообіцяла, що я працюватиму в їхній газеті.

19.05.

Інвалід дитинства Василівна їздила до Північної Осетії, у м. Моздок. Там вона одержує пенсію. На озброєних постах усіх пасажирів перевіряють, беруть хабарі, щоб дати можливість проїхати в автобусі. Це давно стало бізнесом військових. Після того як бабця одержала пенсію, уже дорогою назад, до неї на виїзді з Моздока під час перевірки автобуса підійшли військові. Спитали:

— Куди, бабо, їдеш?

— Додому їду, у Ґрозний.

— Звідкіля їдеш?

— Пенсію в Моздоку одержала!

Усю пенсію негайно відібрали. А картоплю, яку вона везла, розсипали по дорозі, пославшись на те, що в торбі старої росіянки-інвалідки може бути вибухівка! Вона плакала. В автобусі громадяни співчували, але заступитися побоялись.

20.05.

Учора приходила Таїса зі своєю матір’ю. Дали полегшення — нас виселяють на вулицю до 1 червня.

Наступного тижня мені слід зайти в організацію «Меморіал». Хочу поговорити про ПТР. Може, вони допоможуть? Нам зовсім немає де жити.

Завтра, 21 травня, нам вручать дипломи журналістів. Я всі предмети склала на «відмінно».

Алан побажав мені всього хорошого у зв’язку з таким успішним закінченням курсу. Наче й не він посилав мене і шанованого голову на три літери, наче й не лаялись ми через зарплату!

Ходила до редакції «Трудяги». Розмовляла з Айзан. Професор притупцював туди ж і тинявся без діла в чужій газеті. Він тепер безробітний, шукає, де прилаштуватись. Айзан вирішила написати про мене статтю, а Наталя Естемирова висловила бажання присвятити мені брошуру. Але я не хочу популярності. Відмовлялась, як

1 ... 161 162 163 ... 193
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."