Читати книгу - "I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі"

перейнявся загальним настроєм і заходився розказувати довгу

та дедалі невірогіднішу історію про оборудки на чорному ринку

сирів, котра закінчилася стріляниною з дев’ятьма голими

австралійцями в нелегальному борделі. Наприкінці Наомі

реготала так голосно, що забризкала собі футболку слиною, а Еймос повторював слова «Ох пиздець!», наче мантру.

Історія була доволі кумедною, та й суха Міллерова манера

оповіді пасувала їй якнайкраще, проте Голден слухав лише

у піввуха. Він спостерігав за командою — за тим, як напруга

сходить з виразу облич і постави. Він та Еймос були із Землі —

хоча Голден припускав, що механік забув про рідну планету

в перший же день першого рейсу. Алекс народився на Марсі й, очевидно, досі любив свою батьківщину. Одна необережна дія —

і під кінець вечері обидві планети перетворяться на

радіоактивну пустку. Але зараз усі були друзями за спільною

вечерею. Саме це було правильно. Саме за це Голден ладен

продовжувати боротьбу.

— Я навіть пам’ятаю дефіцит сиру, — пригадала Наомі після

того, як Міллер закінчив. — У всьому Поясі було складно

дістати. То це ти в усьому винен?

— Ну, так, якби вони просто возили сир контрабандою, то

жодних проблем не виникло б, — розвів руками Міллер. — Але

вони мали кепську звичку стріляти в інших контрабандистів.

А це вже копам не подобається. За таку поведінку треба карати.

— Через блядський сир? — Еймос пожбурив виделку назад

у тарілку. — Серйозно? Ну ладно, наркота, азартні ігри, ще щось.

Але сир?

— Азартні ігри майже всюди легалізовані, — відповів

Міллер. — А наркотики може синтезувати у ванній будь-який

неук-студент. Тут потоки не проконтролюєш.

— Справжній сир роблять на Землі чи на Марсі, — пояснила

Наомі. — І враховуючи ціну доставки, а згори ще

п’ятдесятивідсотковий акциз Коаліції, сир коштує дорожче за

пресоване тіло для реактора.

— Зрештою, ми тоді вилучили сто тридцять кілограмів

вермотського чеддеру як речові докази. Якщо збути всю партію

на вулиці — можна придбати невеличкий кораблик. І до вечора

вони повністю зникли. Ми списали як зіпсовану їжу. Ніхто не

заперечував, бо кожен тоді прийшов додому з добрячим

куснем, — детектив замріяно відкинувся на стільці. — Господи, і смачний же був сир...

— І правда, ця ерзац-хріновина смакує, як гівно, — кивнув

Еймос, а тоді поспіхом додав: — Шеф, ти не ображайся тільки, змішала ти чудово. Просто дивно... Люди стріляються за сир.

— І саме тому вони обрали Ерос, — мовила Наомі.

Міллер мовчки кивнув.

— Ти про що? — уточнив Еймос.

— Скільки ти вже літаєш? — запитала Наомі.

— Та біс зна... — Механік заворушив губами, підраховуючи

щось у голові. — Ну, мож’, років двадцять п’ять...

— Літаєш поряд із поясанами, так?

— А то. Поясани — найкращі літуни. Крім мене, звісно.

— Ти літав з нами двадцять п’ять років, ти схожий на нас, ти

вивчив нашу говірку. Я певна, що тобі не становитиме жодної

проблеми замовити пиво чи повію в будь-якій станції Поясу. Та

що там, якби ти був на дрібку вищий і добряче худіший, то тебе

мали б тепер за нашого.

Еймос усміхнувся, вважаючи це компліментом.

— Та все-таки, ти нас не розумієш, — вела далі Наомі. — Не

розумієш по-справжньому. Ніхто не зрозуміє, якщо виріс

у дармовій атмосфері. Й саме тому вони можуть убити півтора

мільйона наших, щоб розібратися в роботі свого вірусу.

— Гей, зажди, — втрутився Алекс. — Ти справді так гадаєш? Що

внутрішні й зовнішні вважають себе настільки різними?

— Звісно, — кивнув Міллер. — Ми надто високі, надто худі, маємо надто великі голови й надто вузлуваті суглоби.

Голден помітив на собі задумливий погляд Наомі

з протилежного краю столу. «В тебе гарна форма голови», —

подумав він у її бік, але, на жаль, опромінення шаленою дозою

радіації не подарувало йому також і телепатії, бо