Читати книгу - "Темний ліс"

У новинах повідомили широту й довготу місця зіткнення з Краплиною: на північний захід від китайської столиці.

Ло Цзі знав це давно.

Посутеніло, і яскраві смуги в призахідному небі повужчали до єдиної світлої ділянки на заході. Здавалося, байдуже сліпе око дивиться на світ.

Щоб якось згаяти решту часу, Ло Цзі почав пригадувати своє минуле.

Воно чітко ділилося на дві частини: після обрання Оберненим життя фактично тривало два століття, проте неначе стиснулося до єдиної миті. Він швидко пригадав усі події, ніби це сталося лише вчора. Ця частина здавалася не схожою на його власне життя, особливо — фантастичне кохання, схоже на швидкоплинний сон. Він не наважився знову дозволити собі думки про кохану й дитину.

Всупереч його очікуванням, період до набуття статусу Оберненого майже не залишив спогадів. Тільки дуже невиразні уривки, що насилу зринали на поверх-ню моря пам'яті; й що давніші були спогади, то менше їх залишалося. Він справді закінчував середню школу? І відвідував початкову? А перше кохання в нього було? Іноді між уривків пам'яті можна було відшукати кілька чітких і яскравих спогадів. Пригадав ті події, але відчуття моменту зникло без сліду. Минуле скидалося на жменю піску, затиснуту в руці. Тобі здається, що ти міцно його тримаєш, але спогади вже витікають між пальців. Пам'ять — лише давно пересохла річка, в якій залишився тільки гравій посеред мертвого русла. Він постійно жив, перепурхуючи з однієї квітки на іншу, відразу забуваючи про попередню. Зрештою, в його пам'яті залишилося небагато спогадів.

Ло Цзі подивився на потемнілі гори довкола й згадав ту зимову ніч, проведену в цій місцині більш ніж двісті років тому. Пригадав гірські відроги, що за сотні мільйонів років стомилися стояти і, як сказала тоді його уявна кохана, «стали схожі на сільського старого, який влаштувався на осонні». Усі поля й містечка Північноки-тайської рівнини давно поглинула пустеля, але ці гори не змінилися: такі самі пласкі й непоказні, з хирлявою рослинністю. Як і двісті років тому, зело де-не-де завзято намагалося пробитись із тріщин між сірого каміння. Для цих старих гір два століття — єдина мить, закоротка для вітру змін.

Яким буде людський світ, якщо глянути на нього очима гір? Пополудні одного неквапливого лінивого дня на рівнині з'явилося щось живе. За якийсь час воно вдало розмножилося, зросло кількісно. Потім ці істоти набудували якихось споруд, схожих на мурашники, щільно засіяли ними рівнину. За деякий час споруди почали світитися зсередини, а деякі й диміти. Минуло ще трохи часу, й світіння з курявою зникли, як і маленькі істоти; а зрештою впали на землю й споруди, їх рештки поховав під собою пісок. Серед безлічі речей, свідками яких виявилися гори, ці швидкоплинні події були не найцікавішими.

Нарешті Ло Цзі вдалося відшукати свої найраніші спогади, й він украй здивувався, коли побачив, що початок життя, яке він пам'ятає, відбувся саме на піщаному пляжі. Не міг пригадати, де і з ким він був у цей період особистої прадавньої історії. Але чудово запам'ятав, що то був річковий пляж із повнею в небі, що обсипала хвилі сріблом. Він викопав неглибоку ямку в піску, вона відразу наповнилася водою, що просоталася з дна, й невеличкий Місяць вигулькнув на її поверхні. Він заходився завзято копати ямки скрізь, і довкола засяяли безліч невеличких супутників Землі.

Ці спогади було найдавнішими. До того — тільки чорна порожнеча.

Мерехтіння екрана вихоплювало з навколишньої темряви лише невеличкий клаптик піщаної дюни.

Ло Цзі спробував зберегти заспокійливу порожнечу в голові. Від зусиль аж стягнуло шкіру на потилиці, й він відчув, як гігантська долоня затулила все небо та притиснула його до землі.

Аж раптом тиск почав поступово слабшати.

Краплина на висоті 20 тисяч кілометрів різко змінила напрямок польоту від Землі до Сонця й почала сповільнюватися.

У телевізорі репортер кричав:

— Увага, Північна півкуля! Усім жителям Північної півкулі! Краплина сповільнилася й почала яскраво виблискувати. Ви можете побачити її неозброєним оком!

Ло Цзі підняв очі й справді її побачив: Краплина світилися не дуже яскраво, але її можна було легко розрізнити між інших зірок завдяки надзвичайно високій швидкості переміщення. Краплина перетнула небо, як метеор, і незабаром зникла на заході.

Тим часом її швидкість відносно Землі зменшилася до нуля й вона розташувалася на сонячно-синхронній орбіті, отже, вирішила залишитися на постійному віддаленні від Землі, за 40 тисяч кілометрів.

Ло Цзі не полишало передчуття, що має відбутися ще щось, тож він просто сидів на піску й чекав. Старі скелі обступали його з трьох боків, даруючи відчуття стабільності й підтримки. Деякий час у новинах не передавали нічого важливого: світ ще не був певен, що уникнув цієї катастрофи, знервовано заціпенів у очікуванні.

Минуло більш ніж десять хвилин, але нічого не відбувалося. Система спостереження підтверджувала, що Краплина нерухомо зависла в просторі: гало довкола хвостової частини зникло, заокруглений бік повернутий до Сонця, відбивав його яскраве світло. Здавалося, третина зонда охоплена полум'ям. Ло Цзі подумав, що він налагоджує з Сонцем якесь таємне спілкування.

Зображення на екрані телевізора раптово взялося смугами, розмилося, а звук у динаміках став хрипким і невиразним. Тієї миті Ло Цзі здалося, ніби якісь брижі прокотилися довкола: зграя птахів зірвалася з навколишніх гір, на відстані загавкали собаки, й шкіру — чи направду, чи тільки здалося — накрила хвиля легкого свербіння. Екран кілька разів кліпнув, позбувся завад, повернув якісне зображення й звук. Пізніше стало відомо, що вони нікуди не зникали, просто глобальна система зв'язку активувала засоби, які відфільтровували сигнал від нового джерела перешкод. Проте новини про перебіг останніх подій подавалися зі значною затримкою через необхідність зібрати й проаналізувати значний обсяг даних. Перші деталі почали з'являтися лише за десять хвилин.

Краплина безупинно випромінювала в напрямку Сонця потужні електромагнітні хвилі з інтенсивністю, яка набагато перевищувала порогові значення ретрансляції світила. Вони охоплювали весь діапазон частот, які Сонце могло посилити.

Ло Цзі істерично засміявся й реготав, поки не почав задихатися. Так, справді, він був украй зарозумілим. Мав би здогадатися, що Сонце важливіше за його особу. Від сьогодні людство позбавлене можливості ретранслювати у Всесвіт будь-яку інформацію, підсилюючи сигнал за допомогою Сонця.

Краплина герметично його закоркувала.

— Ха-ха-ха! Приятелю, ну й що сталося, га? Треба було побитися з тобою об заклад!