Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

***

Пробудження було схожим на стрімке повернення на поверхню з каламутних і темних водних глибин. Темрява, що огорнула навколишній світ, втратила щільність, відступила, посунулася в сторони — і розчинилася, залишивши після себе лише слабке відлуння на межі свідомості.

Ульф озирнувся довкола, намагаючись зрозуміти, де перебуває. Це були не його покої, та й на гостьові кімнати палацу було не дуже схоже: просте, щоб не сказати скупе, оздоблення, масивні, позбавлені ​​вже звичної південної витонченості меблі, невисока стеля, за вікном — нечіткі силуети внутрішнього двору і якихось господарських будівель. Пам'ять наполегливо мовчала, лише туманні обривки образів та звуків підказували — імператорське крило, швидше за все, перетворилося на руїни.

Арі спала на краю його ліжка, підклавши руку під голову. Дихання її було спокійним і розміреним, волосся безладно розсипалися по покривалу, очевидно, сон зморив її несподівано. За вікном тьмяно синів холодний зимовий світанок, камін давно згас, навіть вугілля не тліло під сірим попелом, і ранкова прохолода наповнила невелику кімнату.

Регент усміхнувся. Яка різниця, де розташована ця кімната? Він живий, схоже, цілий, а на відстані витягнутої руки у його ліжку спить найбажаніша у світі жінка.

Ульф обережно поворухнувся, з насолодою відчуваючи, яким слухняним стало тіло. Легка слабкість ще давала про себе знати, та й плечі злегка тягнуло, але більше нічого не нагадувало про щойно пройдений шлях із небуття в реальний світ.

Відкинувши ковдру, він підвівся й акуратно торкнувся пальцями щоки Арі. Вона здригнулася і вмить відкрила очі.

— Привіт, — тихо вимовив він, не в змозі стримати усмішки, побачивши її розгубленість. — Не чекав, що пробудження буде таким приємним.

— Ти живий! — вона, здавалося, і сама собі не вірила. — Дякувати всім стихіям! Все-таки повернувся! — вона рвучко обійняла його, притиснулася щокою до грудей, схлипнула тихенько.

— А ти сумнівалася?

Арселія лише головою похитала, не відповівши. І ще міцніше стиснула обійми.

— Схоже, я багато чого пропустив, — зауважив Ульф, гладячи її плечі й спостерігаючи, як за вікном плавно кружляють та осідають пухнасті сніжинки. — От уже не думав, що в Дармсуді буває справжня зима.

— Дуже рідко, раз на двадцять років, але навіть у пустелі випадає сніг. Проте, цей рік настільки не схожий на всі попередні, що я вже не дивуюся, — Арселія відсторонилася, рукавом витерла сльози, посміхнулася несміливо. — А все через вас, північан. Усе догори дриґом перевернули.

— Вибач, по-іншому не виходило.

— Ніколи, чуєш? Ніколи більше так не роби. Ти навіть не уявляєш, якими важкими для мене виявилися ці тижні без тебе.

— Тижні? — він здивовано скинув брови.

— Майже місяць минув.

— Стільки часу згаяли даремно. Вибач.

— Я так багато повинна тобі розповісти!

— Стривай, — він притиснув її до себе, поцілував невагомо й лагідно. — Дозволь насолодитися цим спокоєм. Я хочу насититися твоєї ніжністю, перш ніж ти розкажеш, що тут сталося, й знову перетворишся на ясновельможну пані, вінценосну імператрицю, матір спадкоємця трону.

Його пальці окреслили овал її обличчя, прибрали пасма, що впали на очі. Арселія затремтіла, подалася вперед, відповіла на мовчазний заклик північанина довгим поцілунком, вклавши в нього всю невитрачену пристрасть і майже втрачаючи голову від хвилі бажання, що прокотилася по тілу. І все ж із неймовірним зусиллям відсторонилася.

— До речі про спадкоємця... Ульфе. Послухай, це дуже важливо.

— Щось з Аділем? — вмить посуворішав він.

— Ні... й так. Він живий, але ось його дар... — вона винувато опустила погляд. — Хлопчик не може вважатися найсильнішим магом імперії і навряд чи коли-небудь зійде на трон предків, — Арселія заговорила плутано й квапливо, втрачаючи нитку розповіді, і немов намагаючись виправдатися: — Я хотіла допомогти, захистити його, а замість цього позбавила більш ніж половини могутності. Мені забракло обережності й досвіду. Занадто багато сили, занадто мало часу, магія рвалася на волю безконтрольно... Треба було діяти, він би загинув, — вона замовкла на пів слові, перевела дух і продовжила вже спокійніше: — Багато кому з магів дісталося тієї ночі. Одні вигоріли вщент, інші викарабкалися з невеликими втратами, треті — змінилися, знайшовши нову точку рівноваги, так само як Аділь. Так, як і я.

— А точніше?

— У моїх венах тепер тече сила чотирьох джерел. Як і в крові нашої з тобою дитини, яка ще тільки має з'явитися на світ.

Ульф не відразу усвідомив почуте. Кинув на Арселію здивований і злегка розгублений погляд, думаючи, що помилився. А вона почервоніла, опустила голову й упевнено кивнула кілька разів. Взяла його долоню, притиснула до свого живота.

— Я при надії.

— Арі... — голос його стих до шепоту.

Він не знав, що потрібно говорити в таких випадках, і не був упевнений, що колись буде знати. Як описати здивування? Щемливу радість, краплю страху, нескінченне хвилювання, трепет, подяку і ніжність, що заполонили душу. Як вмістити в жалюгідні та позбавлені смаку слова те, що все життя віднині стане іншим?

— Наша дитина не повинна народитися поза законом, я маю оголосити про наші заручини якомога скоріше, — нарешті вимовив він.

— Навіть не спитаєш, що я про це думаю? — вона жартівливо нахмурила брови.

— Ні. Вибач, я не настільки божевільний, щоб дати тобі шанс відмовитися.

— Ти нестерпний! — вона хотіла вирватися, але вчасно згадала про його рани, і не стала, навпаки, притулилася, зручно поклавши голову на його плече. — До речі, ти все ще регент імперії, поки нова мала рада не ухвалить іншого рішення. За цими стінами тебе чекає чергова боротьба. Як думаєш, дадуть нам спокій після всього?

— Знаєш, Арі, врешті, вони всі просто люди. Їм теж хочеться жити, не тремтячи в очікуванні воєн, не озираючись через плече від кожного шереху, не побоюючись необережно вимовленого слова. В одному Анвар мав рацію: треба давати людям те, що їм справді потрібно. І, якщо говорити про імперію загалом, то насамперед це впевненість, спокій, право жити власним життям і можливість стати трішки щасливішими.