Читати книгу - "Бродяги Пiвночi"

Надвечір Нанет прибрала сліди святкування й закрила Мікі в загороді. Впоралася вона саме вчасно, бо, щойно знищила останній доказ, побачила на узліссі Ле Бо в супроводі Дюрана — його знайомого й конкурента, який полював на хутрових звірів трохи далі на північ, на краю пустирищ. Дюран відправив із індіанцем хутра у Форт-О’Ґод і тепер на санах, запряжених двома собаками, прямував на південний захід — кілька днів погостювати в кузена. Дорогою до торгового поста Дюран зустрів Ле Бо на мисливській стежці.

Ле Бо розповів дружині про зустріч, і Нанет спантеличено глянула на Дюрана. Жак і його гість були тією ще парочкою — хіба Дюран був трохи старшим. Нанет якось звикла до жорстокого обличчя чоловіка, а от Дюран видався їй страховиськом. Він лякав жінку, тому вона зраділа, коли обидва вийшли з хати.

— Зараз покажу тобі бійця, який розправиться з твоїм слиньком так само легко, як твій пес роздер сьогодні кролика, месьє! — хвалився Жак. — Я тобі розповідав про нього, але маєш побачити на власні очі!

Ле Бо прихопив із собою палицю й батіг.

У відповідь на удари Мікі несамовито загарчав, буцімто тигр, що вискочив із джунглів. Приголомшений Дюран ледве видушив із себе:

— MON DIEU! Оце диявол!

Нанет спостерігала з вікна за тим, що відбувається. Крик обурення вирвався з її горла. Усередині неї загорілося досі не знане полум’я: нарешті вона відчула сили боротися і не боялася. Протягом багатьох років чоловік убивав у ній жіночність — і ось тепер щось відродилося! Душа Нанет звільнилася від кайданів. З’явилася віра, сила і сміливість. Жінка вибігла з хати й поквапилася засніженим подвір’ям до загороди. Уперше в житті вона вдарила Ле Бо й лупцювала руку, у якій він стискав палицю.

— Нелюд ти! Нелюд! — кричала вона. — Не СМІЙ, не смій, кажу тобі! Чуєш? НЕ СМІЙ!

Отетерілий Ле Бо застиг від несподіванки. Невже це Нанет — його невільниця? Що це за нова жінка з вогниками в очах? Що за викличний погляд і що за вираз обличчя? Такого він досі не бачив у жодної жінки. NON, неможливо! Трапера охопила нестримна лють. Він щосили відштовхнув Нанет, і вона впала на землю. Вилаявшись, Ле Бо підняв решітку загороди.

— Я його зараз уб’ю. УБ’Ю клятого пса! — гнівно загорлав він. — А ТИ-ТИ, мерзото, будеш їсти його серце, доки воно ще битиметься! Я тебе змушу, я запхаю тобі його в горлянку. Я…

Промовляючи жахливі слова, трапер тягнув Мікі за ланцюг. Потім заніс палицю над головою собаки. Ще мить — і він розтрощив би Мікі череп. Але Нанет метнулася до пса, затулила його від палиці, і Ле Бо не влучив. Тоді чоловік пустив у дію кулаки: ударив Нанет у плече. Тендітна жінка повалилася додолу. Чоловік накинувся на неї й схопив за прекрасні густі коси.

А тоді…

Дюран застережно скрикнув, проте запізно. Охоплений жагою помсти і розплати, Мікі натягнув ланцюг, блискавкою кинувся на ворога і вчепився йому в горло. Нанет усе ПОЧУЛА! Нанет усе ПОБАЧИЛА, хоч зір її затуманився. Неймовірним зусиллям вона навпомацки звелася на ноги і глянула на сніг — лише один раз. Жінка перелякано закричала й побігла в хатину.

Коли Дюран наважився відтягнути Ле Бо, пес навіть не намагався зашкодити гостеві. Певно, Милосердний Дух підказав Мікі, що свій обов’язок він виконав. Мікі повернувся в загороду, розтягнувся на землі і втупився в Дюрана.

Дюран дивився на кривавий сніг під ногами, на мертве тіло Ле Бо й шепотів:

— MON DIEU! Оце диявол!

У хаті Нанет упала на коліна перед розп’яттям і гаряче молилася.

Бувають випадки, коли смерть викликає радше шок, ніж горе. Так сталося з Нанет Ле Бо. Вона стала свідком страшної загибелі чоловіка, та, попри безмежну доброту, за ним не побивалася. Нарешті Жака спіткало те, що так чи інакше мав послати LE BON DIEU[39]: правосуддя. Жінці не шкода було життя, яке обірвалося на її очах, бо вона думала не про себе, а про дитину. Дюран мав хіба що трохи світлішу душу, ніж була в покійника. Гість не дочекався заупокійної молитви і не спитав у Нанет, що робити. Просто вирив яму у замерзлій землі й поховав ще теплого Ле Бо. Про це Нанет теж не шкодувала. Тирана більше немає, він пішов назавжди. Ніколи більше він її не вдарить. Заради щастя дочки Нанет звернулася до Бога з подячною молитвою.

Припнутий на ланцюгу Мікі лежав зіщулившись за дерев’яною загородою. Мікі майже не ворушився після того, як напав на дволапого звіра й моторошно перегриз йому горлянку. Пес навіть не загарчав на Дюрана, коли той відтягнув тіло вбитого. Мікі був пригніченим і розгубленим. Він не думав про страшні побої, про смерть, яка загрожувала йому від палиці Ле Бо; не відчував болю в побитому, змученому тілі, у закривавленій пащі, у скалічених батогом очах. Мікі думав про жінку — про Нанет. Чому вона втекла й перелякано скрикнула, коли він убив дволапого звіра? Адже ворог ударив її, штовхнув на землю,