Читати книгу - "Мобі Дік, Герман Мелвілл"

ціле китеня заради його шлунка, бо то добрий матеріал на піхви для гарпунних лез та наконечників списів. То невже ви думаєте, що я міг не скористатися з такої нагоди і сокиркою з вельбота та своїм складаним ножем не зламати печатки, щоб прочитати весь зміст, чи то вміст, того китеняти?

Що ж до моєї докладної обізнаності з кістками дорослого левіафана-гіганта, що досяг повного розвитку, то цю рідкісну обізнаність я завдячую своєму покійному вінценосному другові Транкво, царкові Транкве - одного з Арсакідських островів. Бо якось, кілька років тому, коли я, тоді матрос торговельного судна «Алжірський дей», був на тому острові, владар Транкве запросив мене провести кілька днів на арсакідські свята у його пальмовій заміській резиденції в Пупеллі, приморській долинні неподалік від столиці, яку ми, моряки, називали Бамбуковим містом.

Поряд із багатьма іншими чудовими рисами вдачі мій царствений приятель Транкво був наділений щирою любов’ю до всіх витворів дикунського мистецтва; отож він і зібрав у Пупеллі всілякі рідкісні речі, що їх зуміли витворити найудатніші з його підданих,- головним чином дерев’яні предмети з пречудовим різьбленням, мушлі, також укриті різьбленим візерунком, інкрустовані списи, розкішні весла, піроги з запашного дерева; і все це було розміщене серед різних див природи, що їх понаносили на його узбережжя, мов данину, багаті такими дивами морські хвилі.

Чільне місце серед цих раритетів займав великий кашалот, якого знайшли на березі мертвого після надзвичайно довгого й лютого шторму: його винесло на берег бурунами і вперло головою в стовбур кокосової пальми - пишний плюмаж її листя був наче зеленим фонтаном того кита. Коли з величезної туші врешті зняли його сажневої товщини покриви і сонце висушило оголені кістки, тоді кістяк дбайливо перевезли до долини Пупелла і там помістили в пишному храмі з величних пальм.

Ребра його обвішали трофеями; на хребцях химерними ієрогліфами вирізьбили літопис арсакідської історії; в черепі жерці підтримували незгасний ароматичний вогонь, так що таємнича голова знов пускала вгору клуби свого фонтана; а страхітлива нижня щелепа, підвішена на гілляці, погойдувалась над головами в молільників, ніби той завислий на волосинці меч, що так настрахав колись Дамокла.

То було дивовижне видовище. Ліс був зелений, як мох на скелях Крижаної ущелини в нашому Вермонті; дерева стояли високі й горді, сповнені буйних життєвих соків, а невтомно родюча земля під ними була схожа на кросна з пишним килимом, у якому плеткі пагони ліан були основою й пітканням, а живі квіти - візерунками. Всі дерева з обтяженим плодами гіллям, усі кущі, й папороть, і трави, і повітря, що бриніло віщими звуками,- все перебувало в безупинному русі. О працьовитий ткачу! Невидимий ткачу! Зупинись! На одне слово! Куди тече твоя тканина? Який палац вона покриє? Навіщо всі ці ненастанні труди? Скажи, ткачу! Затримай твою руку! Одним-єдиним словом, озвися! Ні… Човник бігає туди й сюди… Спливають із кросен візерунки - і килим суцільним потоком рине далі й далі. Бог-ткач усе тче й тче - і за тим тканням він оглух, не чує голосів смертних, та й ми, що дивимось на кросна, глухнемо від їхнього шуму і, тільки втікаючи геть від них, почуємо тисячі голосів, що з них промовляють. І саме так завжди буває й на всіх справжніх фабриках. Вимовлених слів не чути за гудінням веретен; але ті самі слова виразно чутні надворі, куди вони прориваються крізь розчинені вікна. Таким чином розкрилося чимало різних шахрайств. Тож стережися, смертний! Бо так само крізь гуркіт великих всесвітніх кросен хтось може підслухати здалеку і твої найпотаємніші думки.

І ось серед цих зелених, невтомних і невпинних, як саме життя, кросен арсакідського лісу ліниво спочивав велетенський білий обожнюваний кістяк - гігантський нероба! І все ж серед вічного шелесту зеленої основи й піткання, що спліталися круг нього, той нероба-велетень сам здавався вправним ткачем; він і сам був весь обснований пагонами і з кожним місяцем прибирався в буйнішу, свіжішу зелень, хоча й лишався кістяком. Життя обплітало Смерть! Смерть ставала опорою для пагонів Життя; похмурий бог одружився з юною богинею Життя й плодив з нею кучеряві дива.

Так ось, коли я з царком Транкво провідав цього дивовижного кита й побачив череп-вівтар та штучний дим, що струменів над отвором, із якого колись вирвався справжній струмінь-фонтан, то висловив свій подив, що царьок вважає храм предметом колекціонування. Він тільки засміявся. Та ще дужче мене здивувало, коли жерці почали запевняти, що той димовий струмінь - справжній фонтан кита. Я пройшовся вздовж того кістяка туди й сюди, відгорнув зелені ліани, пропхався між ребрами й довго блукав з клубком арсакідської шворки по всіх численних звивистих, тінистих колонадах та галереях його. Але незабаром шворка скінчилась, і, йдучи вздовж неї назад, я вийшов надвір тим самим отвором, яким і ввійшов. Усередині кістяка я не побачив нічого живого - самі лиш кістки.

Вирізавши собі з зеленого прута мірку, я ще раз пробрався всередину кістяка. Крізь свою бійницю в черепі жерці помітили, як я виміряю висоту останнього ребра.

- Що це? - закричали вони.- Ти посмів міряти нашого бога? Це можна робити тільки нам!

- Гаразд, жерці. Тоді скажіть мені, який він завдовжки.

По цих моїх словах між ними вибухнула запекла суперечка про фути й дюйми; вони лупцювали один одного мірками по довбешках, аж луна лящала в китовому черепі, а я, скориставшися з того, хутенько докінчив свої власні виміри.

Результати їхні я й збираюся викласти зараз перед вами. Та насамперед треба зауважити, що в цьому ділі я не можу наводити перші-ліпші цифри, які мені заманеться вигадати. Адже існують авторитетні знавці кістяків, і ви можете перевірити мою сумлінність, звернувшися до них. Кажуть, що в айглійському місті Гуллі, одному з головних китоловних портів тієї країни, є Левіафаністичний музей, де зберігається кілька чудових зразків фінвала та інших китів. Чув я також, що в музеї міста Манчестера в штаті Нью-Гемпшір є експонат, який власники називають «єдиним досконалим зразком гренландського, чи справжнього кита в Сполучених Штатах». А крім того, в маєтку Бертон-Констебл, що в англійському графстві Йоркшір, його власник сер Кліффорд Констебл має кістяк кашалота - щоправда, не дуже великого, в усякому разі, не такого велетня, як той, що належить моєму приятелеві царкові Транкво.

В обох випадках прибиті до берега кити, яким належали ці два скелети, дісталися їхнім теперішнім власникам на тих самих підставах. Царьок