Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Випереджаючи піших, промчав обіч шляху кавалерійський ескадрон. Похитуючи стволами гармат, проїздить повз вітряк партизанська артбатарея. В хмарі куряви, налягаючи на педалі, промчав взвод велосипедистів.
Тепер вони вже зовсім не ті, якими були два роки тому!
— Рушаймо і ми, командире! — Хахуда ледь усміхнувся і відпустив повід.
Насунувши на лоба папаху, Симоненко махнув нагаєм. Копі з місця взяли риссю, торкаючись один одного гарячими боками.
Полк поспішав на схід, назустріч притамованому, як дихання землі, відлунню далекої канонади. А кілометрів за вісім північніше, в тому ж напрямку, рухалась ще одна партизанська колона. То вів свої батальйони командир 1-го полку з'єднання «За Батьківщину!» двадцятип'ятирічний краснодонський шахтар Олександр Шевирьов.
Обидва полки, виконуючи наказ Великої землі, прийнятий радистами, поспішали до німецьких передових позицій, щоб захопити з тилу переправи гітлерівців на Дніпрі, Десні та Прип'яті, захопити й будь-що утримувати ці переправи через водні рубежі доти, поки підійдуть війська Воронезького фронту.
7
Операція на переправах трьох рік, удари, нанесені партизанськими частинами регулярним німецьким військам, що мали танки, самохідні гармати, бронетранспортери, річкові бойові кораблі, бомбардувальну й штурмову авіацію, ще чекає на своїх літописців і воєнних дослідників. Командування німецьких дивізій добре усвідомлювало, що таке Дніпро, Десна та Прип'ять із стратегічної точки зору на одній з найважливіших ділянок фронту. До того ж у період розгорнутого навального наступу військ генерала Ватутіна. Під потрійним прикриттям водних перешкод фашисти готувалися до тривалої оборони. І коли в руках радянських партизанів опинилося більше десяти переправ з великим селом на Дніпрі — Сорокашичами, німці, схаменувшись, викликали з найближчих своїх аеродромів літаки-пікірувальники. Дніпровська вода завирувала й запінилася від вибухів бомб. Угору по річці рушили катери-панцирники, кроплячи берег зливою куль, шрапнеллю й осколками. Силкуючись відбити втрачені переправи, фашисти щогодини підіймали в атаку піхоту, тужилися зіпхнути партизанські полки в дніпрові хвилі. Здіймалося полум'я над Сорокашичами, горіли підпалені німецькою артилерією й літаками сусідні села…
Але вже підходили до Дніпра прискореним маршем радянські дивізії. Не затримуючись, форсували ріку, розширювали плацдарм, що його утримували партизани на Правобережжі, й могутньою лавиною ринули на захід.
У ті грізні дні витримав свій найтяжчий екзамен і 2-й полк партизанського з'єднання «За Батьківщину!».
«За ваш геройський подвиг, за вміле й мужнє керівництво бойовими операціями партизанських загонів по оволодінню переправами на ріках Дніпро, Десна і Прип'ять на північ від Києва і утримування переправ до підходу частин Червоної Армії Президія Верховної Ради СРСР Указом від 4 січня 1944 року присвоїла вам звання Героя Радянського Союзу…»
Так записано в Грамоті Героя, яку разом з орденом Леніна й Золотою Зіркою було вручено Миколі Дмитровичу Симоненку.
ПОЛКОВНИК ПЕТЕР
Понад сорок років тому пізньої осені в нашій пресі промайнуло коротке повідомлення: через кордон на радянську землю з боєм відійшла група західноукраїнських революціонерів-підпільників. Ні в газетах, що надрукували цю інформацію, ні по радіо не повідомлялося деталей цієї пригоди. Наводився лише факт, який із часом згубився у вирі подій тієї складної, передгрозяної доби.
А було це так.
Шістьох волинських комуністів кілька діб переслідували жандарми-пілсудчики. На межі східної Ровенщини, в Синяві, Курозвонах, Симоніві, селяни переховували втікачів на своїх горищах, у клунях чи стогах сіна, проводили їх із хутора на хутір, із хати в хату. Та кільце все тугіше змикалося — до жандармів приєднався батальйон прикордонної варти. Повсюди чинилися обшуки, прочісувалися ліси й переліски, по полях підпалювалися скирти, на дорогах і стежках чатували засідки. Для сміливців наближалася критична хвилина. Відстрілюючись, вони все ж пробилися до ріки Горинь. Командиром був у них невисокий мовчазний хлопець літ двадцяти трьох, член Ровенського окружкому партії, відомий у колі товаришів по імені Ятель. Перед тим ці люди здійснили напад на кримінал у містечку Гоща, де був ув'язнений секретар Гощанського райкому КПЗУ Григорій Гапончук та кілька гощанських комуністів-підпільників. Звільненим товаришам вдалося зникнути, а за групою Ятеля жандарми кинулися навздогінці. Їм перетяли шлях до Горині, притиснули до кордону, виставили по довколишніх селах спеціальні групи озброєних пілсудчиків.
Ятель поглянув на знесилених супутників, порахував патрони і суворо сказав:
— Залишилося нам, хлопці, або загинути, або ж прорватися на радянську землю.
Вона, та вимріяна земля, розкинулася поряд, за смугастими стовпами, що розмежували два світи. Земля ця вабила до себе, сповнювала серце надією, здавалося, що до неї можна дістатися рукою. Та якими ж тяжкими були оті декілька сотень заповітних кроків — останній рубіж, за яким кінчалася ніч і починалося сонце…
З того часу проминуло більше трьох десятиліть. Ми сидимо з Терентієм Федоровичем Новаком у його кабінеті в невеликому будиночку, що потопає в зелені затишної львівської вулиці. Господар подає мені щойно розкритий пакет. Там короткий лист і якийсь аж жовтий від часу аркуш паперу, заповнений нерівними великими друкованими літерами. Цей пакет щойно прибув з Рівного, з міста, до минула тривожна молодість Ятеля. Надіслала його Ольга Солимчук, або Пташка, як її колись називали.
«… Недавно в селі, в старій хаті Максима Костюрця, перекривали дах, — пише колишня підпільниця. — Коли почали розбирати стріху, натрапили на якісь папери. Розгорнули, а то — листівки КПЗУ… Симонівські колгоспники привезли
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.
