Читати книгу - "Українська література 17 століття"

«у» («бути»). Деякі церковнослов’янські та староукраїнські тексти, особливо складні для вільного сприйняття читачем, подаються у перекладі ново-часною літературною мовою. Твори, писані російською чи наближеною до російської слов’яноруською мовою, подаються за нормами сучасного російського правопису із збереженням лексичних та морфоепічних особливостей. Титли розкриваються. Вживання великих літер і розділових знаків узгоджується з нормами сучасного українського правопису. Слов’янські літери на означення чисел замінюються арабськими цифрами. Авторські скорочення при посиланнях на джерела розкриваються у квадратових дужках. Твори, писані польською та латинською мовами, подаються в українському перекладі.

Тексти укладено за жанрами, а в межах жанру в хронологічній послідовності. Спершу йдуть твори синкретичного характеру, в яких художня функція не є визначальною, а підпорядковується функціям учительній, полемічнді, пізнавальній тощо. Ці твори продовжують традицію середньовічного літературної синкретизму, в надрах якого визрівають нові, ренесансні та бароккопі літературні форми, що знаменують собою вироблення жанрово-стильової системи європейських літератур Нового часу,— поетичні, драматичні та белетристичні. Далі подаються зразки власне художніх літературних жанрів: поезії, драматургії, белетристики.

У примітках наводяться основні відомості про той чи інший твір; про джерело тексту, про авторів, подається необхідний реальний коментар

У кінці книги вміщено словничок церковнослов’янізмів, старорусизмів та ггароукраїнізмів, полонізмів, лаТинізмів, спеціальних термінів тощо.

У підготовці текстів і приміток до «Перестороги» і «Палінодії» брав участь В. С. Харитонов; вибір, підготовку текстів і приміток до «Княжих житій», «Легенд у записах Петра Могили» і «Повісті про Трою» здійснила Г. І. Павленко; вибір, підготовку текстів і приміток до «Патерика, або Отеч-пика Печерського» здійснив ІО. А. Ісіченко.

СИНКРЕТИЧНА ПИСЕМНІСТЬ А НОНІМ

Пересторога — твір зберігся в єдиному повному списку, знайденому в архівних матеріалах львівського братства. Вперше опублікував його Денис Зубрицький у вид.: Актьі, относящиеся к истории Западной России. Спб., 1851, т. 4, № 406, с. 203—236; вдруге — М. С. Возняк у кн.: Возняк М. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. Львів, 1954, с. 25—63.

Подається за рукописом, який зберігається у Центральній науковій бібліотеці АН УРСР (далі ЦНБ), ф. 206 М/27, с. 99—130.

1 Пересторога — православний антиуніатський публіцистичний трактат, написаний невідомим автором бл. 1605 p., в якому викладається історія боротьби православних проти католицизму та унії і викривається гнобительська політика шляхетської Польщі на східнослов’янських землях.

2 Петро — апостол, єпископ римський; за євангельською легендою, один із найближчих учнів і послідовників Ісуса Христа, який проповідував його вчення від Вавілона до Рима, де бл. 68 p., за імператора Нерона, його спіткала мученицька смерть. Діяльність Петра в Римі висувається як аргумент ідеї папства: за уявленнями католицьких богословів, Петро впродовж 25-ти років був першим римським єпископом і передав главенство над церквою римським папам.

■Флоренський (Флорентійський) собор — церковний собор 1439—1442 pp., на якому було зроблено спробу об’єднати католицьку і православну церкви під зверхністю римського папи; угоду підписав київський митрополит Ісидор; розірвано її православною церквою 1472 р.

4 Ісидор (? —1462) —київський митрополит, за походженням грек.

1438 р. він підписав Флорентійську унію — угоду про об’єднання східної і західної християнських церков під зверхністю папи римського, за що був позбавлений сану московським князем Василієм Темним; утік до Рима, де дістав титул константинопольського патріарха.

5 ... прийняли віру христіанськую уперед, ніжлиляхо-в е ... — Християнізація польських земель почалася в 966 р. особистим схрещенням князя Мєшка І (бл. 922—992); церковна організація формувалася протягом 968—1000 pp., зокрема за панування Болеслава І Хороброго (966—1025).

6 Домінікани — католицький чернечий орден, сформований у XIII ст. святим Домініком; завдяки суворому статуту і чіткій організації став потужним знаряддям папства, зокрема в місіонерській та інквізиційній діяльності; активно поширював католицизм на східнослов’янських землях, куди проник уже близько 1222 р.

7 Константин Константинович — Острозький . Костянтин (Василь) Костянтинович (1526—1608), волинський князь, київський воєвода, багатий і впливовий магнат, один з провідних діячів православного табору у боротьбі проти католицької агресії та унії. За його підтримкою в

Острозі сформувався гурток православних книжників, були засновані ціШші в Турові (1572), Володнмирі-Волинському (1577), школа (1576) і друкарня (1578) в Острозі. Острозький гурток — один із перших на Україні ренесансно-гуманістичних осередків.

8 ... великий король польський... — Стефан Баторій (1533-1586), польський король з 1576 p., який щодо православної церкви провадим відносно толерантну політику.

“...патріарх Іоаким антіохійський первий, а по том константинопольський в землю руськую приїхали і час немалий каждий з них приїздом своїм перємешкува-л и...— Антіохійський патріарх Іоаким приїхав на Русь 1586 p.; перебуваючи у Львові, підтвердив новий статут львівського братства та ідею заснування при братстві школи середнього типу, а також спорудження будинків для шпиталю, друкарні та кам’яної церкви; константинопольський патріарх Ієре-мія Транос (?—1595) приїхав на Русь 1588 p.; вів переговори у справі заснування московського патріархату; підтримав львівських братчиків у їхньому суперництві з православним єпископом Гедеоном Балабаном, а згодом (1593) надав братству право ставропігії; змістив «неправедного» київського митрополита Онисифора та поставив на митрополичу кафедру Михаїла Рогозу.

10 Братства — громадські організації православних міщан у XVI і XVII ст., які боролися проти національно-релігійного і соціального гноблення та експансії католицизму; утримували школи, друкарні, шпиталі, стимулювали розвиток літератури, музики, образотворчого мистецтва, будівництва та архітектури.

1 Ставропігія — привілей не залежати від місцевої церковної влади, зокрема від влади місцевого єпископа, а підпорядковуватися безпосередньо владі вищій — митрополиту, патріарху, синоду. Це право константинопольський патріарх Ієремія 1593 р. надав львівському Успенському братству — національно-релігійному об’єднанню українських православних міщан, заснованому в XV ст.; розквіт діяльності цього братства припадає на кінець XVI — початок XVII ст., коли воно стало осередком культурно-національного руху на західноукраїнських землях; його називали Ставро-пігіальним або просто Ставропігією.

12 Ск у м и н-Ти ш ке в и ч Федір (?—1618) — білоруський магнат, державний діяч Великого князівства Литовського, меценат.

13 Онисифор двоженець—київський митрополит (1578—1589), який був прозваний Дівочкою за те, що до посвячення мав двох жінок і продовжував з ними жити, прийнявши духовний сан; позбавлений митрополичої кафедри патріархом Ієремією.

иМихаїл Рагоза (Рогоза; ? — 1599) — київський митрополит з 1589 p., один з ініціаторів й організаторів Брестської церковної унії 1596 р.

15 Тимофей Злоба — супрасльський архімандрит; патріарх Ієремія змістив його як звинуваченого у «мужебойстві».

16 ... ве Львові науки визволенії [заклав], язика сло-венськаго і грецькаго граматику видрукувати подав і через митрополита елассонського й димониського Арсенія през дві літі учи в...— Йдеться про львівську братську школу, в якій навчалися діти різних