Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Поховальний інвентар був більш-менш традиційним для всіх етнічних груп і включав головним чином посуд із рідкою, іноді м’ясною їжею. У похованнях доби ранньої бронзи постійно знаходять крем’яні знаряддя праці та елементи озброєння. Відомі комплекси інструментарію майстрів-ливарників, спеціалістів з обробки кременю, дерева, шкіри. Із розвитком ливарного виробництва поховальний інвентар поступово насичується металевими речами. Компонентом поховального інвентаря також виступають атрибути влади — так звані клейноди: кам’яні сокири, булави, дерев’яні посохи та жезли, стрекала з бронзовими вістрями, металева зброя. Різноманітні прикраси характеризують комплекси жіночих поховань.
Надзвичайно рідкісною категорією поховального інвентаря є музичні інструменти. Адже ритуальні церемонії вимагали відповідного звукового оформлення. У похованнях скотарів зафіксовані флейти Пана — музичний інструмент із семи — дев’яти різних невеликих кістяних рурочок. Відомі також знахідки волинки, пастушого ріжка. Усі вони належать до розряду духових, а грали на них чабани.
Рис. 186. Система знаків на гральних костях катакомбної культури. Автор С. М. Санжаров
На особливу увагу заслуговують ігрові набори у складі інвентаря. Гра у ті часи була не розвагою, а складовим елементом культової практики. В індоіранському середовищі була поширена гра у кості. Найпростіші з них складалися з наборів альчиків — суглобових кісточок дрібної рогатої худоби. Вони виступають і інструментом гри, і нагородою переможцю. У похованнях найудатніших гравців можна нарахувати до двохсот альчиків. Рідше трапляються спеціально вирізьблені гральні кості з позначками на гранях (рис. 186). Так, у похованні 5 кургану 1 біля с. Малозахар’їне на Дніпропетровщині чотири такі кості були прикриті дерев’яними ковпачками, що роз’яснює принцип гри[451]. Показово, що знаки на гральних костях відповідають цифрам “1”, “10” і “40”[452] — дням поминального циклу. Отже, простежується певний зв’язок між грою та поховальним культом. Як засвідчують індоарійські та давньогрецькі писемні джерела, гра у кості була прерогативою знаті. З часом ігрові набори удосконалюються, поряд з альчиками з’являються кістяні та кам’яні фішки, ігрове поле. Ігрову “дошку” у вигляді глиняного прямокутника, розділеного на 12 полів-клітин, виявлено поряд із набором із 77 альчиків у похованні 1 кургану 2 у групі 1 біля с. Суха Калина Дніпропетровської області[453]. Окремі альчики спеціально підшліфовувалися для гри, на їхніх гранях робилися спеціальні позначки.
Дослідження поховального культу розкриває, таким чином, різні аспекти духовної культури населення України, дає матеріал для певних історичних висновків.
Глава 6
Антропологічний склад населення
Антропологічний склад племен катакомбної культури, яка наприкінці III — на початку II тис. до н. е. займала майже увесь південь Східної Європи, на сьогодні вивчений досить грунтовно на базі великої кількості палеоантропологічних матеріалів. Більшість антропологів дійшли висновку про неоднорідність її антропологічного складу, що підтверджується і дослідженнями археологів, котрі поділяють катакомбну культуру на ряд окремих культур і визнають її різноетнічність. Своєрідність цих культур, на думку дослідників, пов’язана з нашаруванням попередніх груп ямного населення та інокультурними контактами[454].
Дослідження палеоантропологічних матеріалів із поховань катакомбної культури не тільки засвідчило розмаїття антропологічних типів та варіантів, а й переконало в тому, що антропологічний склад катакомбного населення і походження складаючих його типів можна розглядати лише в межах конкретних археологічних варіантів, а ще краще — на окремих вузьколокальних мікрогрупах у межах вододілів і долин невеликих річок, а в деяких випадках і окремих курганних могильників.
Найліпше вивчений антропологічний склад племен, які мешкали в степовій смузі Північного Причорномор’я, від Дунаю до Західного Приазов’я, включаючи басейн р. Молочної, тобто інгульської та азово-дніпровської культур, кордон між якими досі не визначений. Для цієї території антропологічний склад населення пов’язувався з наявністю мінімум двох антропологічних типів, які корелювали з відмінностями положення небіжчика в ямі. Після виділення комплексу обрядових ознак ранньо- та пізньокатакомбного поховань існування на території Північного Причорномор’я названих раніше морфологічних комплексів дістало реальне підтвердження[455].
Населення раннього етапу катакомбної культури в цілому довгоголове, порівняно вузько- і високолице, мезогнатне, високоросле; пізнього — мезобрахікефальне, з надто широким ортогнатним обличчям, дещо нижче на зріст. Різниця між “ранніми” та “пізніми” настільки суттєва, що мова може йти про зміну населення на другому, пізньому етапі існування катакомбної культури майже на всій території Північного Причорномор’я. Це особливо яскраво виявляється в причорноморських степах, де є “ранні” та “пізні” поховання, а саме в межиріччі Інгульця і Південного Бугу, верхів’ї Інгульця (Криворіжжя), Самаро-Орельському межиріччі, районі Каховки, Примор’ї (крайній південь Херсонської області), басейні р. Молочної, районі Запоріжжя[456].
Усі ранньокатакомбні групи та буджакська пізня (ранні матеріали не виявлено) дуже схожі між собою і значно відрізняються від пізньокатакомбних. Серед ранніх виділяються територіально доліхокранний, порівняно вузьколиций (район Каховки, Запоріжжя, Примор’я, басейн р. Молочної) і доліхокранний, масивний з широким обличчям, характерний для населення Правобережного Придніпров’я (район Вищетарасівки), а також більш східного Приазов’я.
Для пізнього етапу показова підвищена мінливість багатьох морфологічних ознак, але основним для більшості населення Північного Причорномор’я був мезобрахікранний з широким ортогнатним обличчям комплекс, особливо яскраво виражений у населення межиріччя Інгульця та Південного Бугу, Самаро-Орельського межиріччя, Примор’я (ширина обличчя сягає тут 145 мм), району Запоріжжя та басейну р. Молочної. Слід відзначити, що серед мезобрахікранного населення пізнього етапу досить часто трапляється і більш грацільний мезобрахікранний тип, схожий на західний середземноморський, в основному поширений у причорноморських степах, який поки що не корелюється ні з якими обрядовими ознаками. Але факт знаходження досить компактної (на жаль, малочисельної) групи вузьколицих мезобрахікефалів у курганній групі в районі Нікополя — Михайлівни може служити деякою мірою доказом реального існування такої групи населення, а не проявом індивідуальної мінливості.
Рис. 187. Голова чоловіка з поховання 1 у кургані 12 групи “Аккермень”. Рання катакомбна культура. Реконструкція М. М. Герасимова
Є в Північному Причорномор’ї райони, де масивний мезобрахікранний тип із широким обличчям майже не фіксується. Це перш за все територія Правобережного Придніпров’я (район Вищетарасівки) та Приазов’я. Тут панує також масивний, але довгоголовий з широким обличчям морфологічний варіант, притаманний здебільшого попереднім епохам.
Інакше кажучи, різка зміна населення на другому етапі катакомбної культури відбулася насамперед у районах Самаро-Орельського межиріччя, Запоріжжя, Криворіжжя, межиріччі Бугу та Інгульця, на півдні Херсонської області (Примор’я), в басейні
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.