Читати книгу - "Невдале викрадення, Сая Морі"

— Я не збираюсь просити вибачення, — Сергій спокійно закинув руки за голову.

— Тоді чого питаєш? — Ярина одразу зіщулилась і насупилась.

— Не сприймай все на свій рахунок. Я до всіх так ставлюсь, — вона очікувала якогось підступу чи чергового дурного жарту, але він був занадто серйозним.

— І всім пояснюєш, які вони тобі байдужі? — Ярина спробувала посміхнутись, але вийшло криво.

— У цьому й проблема. Якби мені було все одно, я б не був таким дратівливим. Але ні, пояснюю не всім. Просто ти занадто полохлива, тому й вирішив сказати. Подумав, тобі важливо це знати, — він знизав плечима і відвернувся до дверей, ніби ніякої розмови й не було.

Вона закусила губу, аби стримати посмішку, і з запізненням пробурмотіла:

— Дякую.

Десяти хвилин чаювання Ярині вистачило, аби зрозуміти, що цього разу доведеться відступитись від принципів і не чекати три години після вечері. Вже у кімнаті Сергія виявилось, що крісло також розкладається і може зійти за місце для сну. Хоча від початку він планував поступитись ліжком, вона запротестувала і вперто зайняла незручне крісло, аби не створювати ще більше проблем своєю присутністю.

У кімнаті хвилин п’ять було темно, коли Ярина неголосно покликала вимушеного співмешканця:

— Сергію? Ти спиш?

— Я думав, тільки у гумористичних сценках жінки розмовами не дають спати чоловікам, — хрипло озвався Сергій, що вже перебував на межі між сном та реальністю. — Чого тобі?

— Я тобі вдень, мабуть, забагато усього наговорила, — невпевнено продовжила Ярина і підняла вже звиклий до темряви погляд. — Вибач, будь ласка.

— Казав же, не бери до голови, — він різкувато відгукнувся, але за мить м'якше додав. — Все добре.

Вона стурбовано уточнила:

— Точно?

— Точно, — Сергій зрозумів, що все завершиться швидше, якщо він даватиме короткі відповіді й не вступатиме до суперечок.

— Добре… — сама собі у темряві кивнула Ярина і розслаблено видихнула. — Дякую. На добраніч, Сергію.

— На добраніч, Ярино, — радісно побажав чоловік, який щиро повірив, що це вже кінець розмови.

— Ти вперше звернувся до мене на ім'я, — з боку крісла почувся тихенький сміх.

— Спи вже. І не фантазуй там собі нічого. І не посміхайся, — Ярина навіть трохи піднялась у спробі зрозуміти, як Сергій у темряві побачив, що вона посміхається. Але вже наступні слова повернули її до суворої реальності. — Я старший за тебе. На кілька кроків уперед можу передбачити мрії та плани дівчини твого віку. Я не шуткував, коли говорив про випадкову закоханість.

— А що…

— Нагадую, якщо нам вранці відкриють двері, мені ще йти на роботу. Тому якщо хочеш завершити цю добу радісною нотою, не доводь мене. На добраніч.