Читати книгу - "Рубінова книга, Керстін Гір"

Розділ п'ятий

З «Анналів Вартових»,

12 липня 1851 року

Попри ретельний обшук, злодійку, що її рано-вранці бачили в будинку лорда Гораціо Монтроза (Внутрішнє Коло) на Бурдонській площі, спіймати не вдалося. Імовірно, вона втекла через вікно в сад. Економка місіс Мейсон склала список вкрадених речей. Столове срібло й коштовності леді Монтроз, серед яких кольє, подароване герцогом Веллінґтоном матері лорда Монтроза. Наразі леді Монтроз перебуває за містом.

Звіт: Давид Лойд, адепт 2-го ступеня.

— Ти й справді геть з лиця спала, — сказала мені Леслі на перерві.

— Я й почуваюся кепсько.

Леслі поплескала мене по руці.

— Але ці кола під очима тобі пасують, — запевнила вона. — Твої очі здаються ще синішими.

Я мимоволі посміхнулася. Леслі така хороша. Ми сиділи на лаві під каштаном і розмовляли пошепки, бо місця позаду нас займали Синтія Дейл із подружкою, а біля нас Ґордон Пискун-Буркун-Ґельдерман сперечався про футбол із двома хлопцями з нашого класу. Мені не хотілося, щоб вони чули нашу розмову, бо вони й без того вважали мене дивачкою.

— Ах, Ґвен! Ти мала б поговорити з мамою!

— Ти мені про це казала вже разів п'ятдесят!

— Атож, бо це правда! Не розумію, чого ти так не зробила!

— Бо я… Ох, чесно кажучи, я і сама не знаю. Якось увесь час сподівалася, що воно саме минеться.

— Одна твоя нічна пригода чого варта! Могло статися все Що завгодно! Візьми хоча б пророцтво твоєї тітки, яке може означати тільки одне — що тобі загрожує страшенна небезпека: годинник означає мандри в часі, висока вежа — небезпеку, а птах… Ех, не треба було тобі її будити! Можливо, потім стало б ще цікавіше! Сьогодні по обіді старанно все пошукаю крук, сапфір, вежа, горобина… Я знайшла класний сайт із надприродних явищ, вельми інформативний. І ще я дістала купу книжок про мандри в часі. І фільмів. «Назад у майбутнє»[12], з першої до третьої серії. Можливо, ми про щось звідти дізнаємося…

Я з тугою подумала про те, як завше було весело валятися у Леслі на дивані й дивитися DVD. Іноді ми вимикали звук і самі говорили замість героїв.

— Тобі зле?

Я похитала головою. Тепер я розуміла, що відчувала останні тижні бідолашна Шарлотта. Ці нескінченні питання могли допекти до живого кого завгодно. Тим паче, що я і сама весь час дослухалася до себе, чекаючи на запаморочення.

— Знати б, коли це знову станеться, — мовила Леслі. — Я вважаю абсолютно несправедливим, що Шарлотту невпинно до цього готували, а тобі зараз доводиться відбувати.

— Я не уявляю, що зробила б Шарлотта на моєму місці вчора вночі, якби їй довелося тікати від того хлопця з коридорної шафи, — зауважила я. — Не думаю, що їй стали б у пригоді уроки танців та фехтування. І поблизу жодного коня, на якого можна було б заскочити і помчати геть.

Я захихотіла, уявивши собі, як Шарлотта мчить через весь будинок, рятуючись від цього навіженого Волтера з шафи. Може, вона зірвала б зі стіни шаблю і влаштувала бідолашним слугам справжню різанину?

— Ні, дурненька. З нею взагалі нічого б не сталося, бо вона легко перебралася б деінде за допомогою цієї хроно-штуки. У будь-який час, де мирно й тихо. Де з нею нічого не станеться! Але ти радше ризикуватимеш життям, аніж розкажеш родині, що вони підготували не ту людину!

Може, Шарлотта за цей час уже теж встигла кудись гайнути. Тоді вони отримали те, чого хотіли.

Леслі зітхнула і взялася перебирати стос паперів, який лежав на її колінах. Вона завела для мене папку з купою корисної інформації. Ну, або відносно корисної. Наприклад, вона роздрукувала світлини старовинних автомобілів і позначила роки їхнього випуску. Автомобіль, який я побачила під час першої мандрівки, належав до 1906 року.

— Джек Різник орудував в Іст-Енді 1888 року. Як це не безглуздо, але його так і не знайшли. Підозрювали кого завгодно, проте доказів не було. Тож, якщо ти часом заблукаєш в Іст-Енді, то май на увазі, що 1888 року будь-який чоловік приховує потенційну небезпеку. Велика лондонська пожежа трапилася 1666 року. Чума лютувала майже весь час, але найлютішою була в 1348, 1528 і 1664 роках. Далі: бомбардування під час Другої світової війни. Почалися 1940 року, весь Лондон лежав у руїнах. Ти маєш з'ясувати, чи вцілів тоді ваш будинок, і якщо так, то тобі там нічого не загрожує. Ще одне надійне місце — собор Святого Павла, у нього, щоправда, одного разу влучили, але він якимось дивом устояв. Можливо, там можна буде сховатися.

— Усе це звучить якось моторошно, — сказала я.

— Так, я теж усе це собі уявляла якось романтичніше. Ти знаєш, я думала, що Шарлотта переживає, так би мовити, власні історичні фільми. Танцює на балу з містером Дарсі[13]. Закохується в якогось сексапільного вершника. Каже Анні Болейн, щоб та ні в якому разі не виходила заміж за Генріха VIII. Щось таке.

— Анна Болейн — це та, якій відрубали голову?

Леслі кивнула.

— Є класна кіношка з Наталі Портман. Я знайду для нас DVD… Ґвен, будь ласка, пообіцяй мені, що ти сьогодні ж поговориш із мамою.

— Обіцяю. Сьогодні ж увечері.

— А де Шарлотта? — Синтія Дейл висунула голову з-за дерева. — Я хотіла списати в неї твір по Шекспіру. Тобто, я маю на увазі, що хотіла б запозичити кілька ідей.

— Шарлотта захворіла, — відповіла я.

— А що в неї?

— Ну… м-м-м…

— Бігунка, — сказала Леслі. — Жахлива бігунка. Не злазить з унітаза.

— Казна-що, без подробиць, будь ласка, — відреагувала Синтія. — Ну, тоді можна поглянути на ваші твори?

— Ми їх теж ще не дописали, — пояснила Леслі. — Ми хочемо ще переглянути «Закоханого Шекспіра» на DVD.

— Ти можеш узяти мій твір, — глибоким басом втрутився у розмову Ґордон Ґельдерман. Його голова вистромилася з іншого боку дерева. — Все дослівно здер з «Вікіпедії».

— У «Вікіпедію» я можу й сама залізти, — відповіла Синтія.

Продзвенів дзвоник.

— Півтори години англійської, — простогнав Ґордон. — Просто кара Божа! А Синтія вже зараз мріє про свого принца на ім'я Чарівність!

— Стули пельку, Ґордоне!

Але Ґордон, як відомо, ніколи не вгавав.

— Я взагалі не розумію, чому ви всі шаленієте від містера Вітмена. Він же гей!

— Дурниця! — обурилася Синтія.

— Ще й який гей! — Ґордон поплентався за нею до входу в школу. Він до другого поверху так їй голову затуркає, і то не переводячи дух.

Леслі пустила очі під лоба.

— Ходімо! — сказала