Читати книгу - "Дивла. Серія книг, LesykLab"

Єва витягла пристрій і посміхнулася.

Вона так само обережно взяла свою сумку і жилет з купи речей, ні на мить не відриваючи очей від волохатої масивної спини мисливця.

Розвертаючись, щоб повзти назад, Єва раптом вихопила поглядом ще одну річ, наполовину закопану в купі трофеїв: маленький яскраво-жовтий предмет із написом на ньому. «T6D9 елемент живлення Центуріон» – повідомляв штамп з товстих літер на пом'ятому боці. Дівчинка засунула річ у сумку і ще раз перевірила, чим зайнятий мисливець. Той, як і раніше, був поглинений нарізкою м'яса, тож Єви вдалося доповзти до свого довготелесого товариша непоміченою.

Раптом м'який голос влився в потік її думок, ніби раптом увімкнули старі музичні записи.

«Малишка».

Вона озирнулася довкола. «Тут ще хтось є? Повітряний кит? - Здивувалася Єва, вдивляючись у навколишній ландшафт. Мисливець тепер чимось приправляв шматки м'яса. Різні птахи в розпачі билися у своїх силах. В очікуванні дівчинки її синій приятель мовчки хитався догори ногами, прикривши очі.

Вона пробралася назад і передала йому ножа. Він узяв його, показав на ліс за ними і прошепотів:

- Таша, заат.

– Ні.

Напружена Єва не зводила очей з мисливця, що діловито копошиться. Її пересмикнуло при думці про нову гонитву. «Як піти від нього при світлі дня? Вдруге він не купиться на капсули». І тут на краю свідомості народилася ідея. Дівчинка взяла до рук омніпод.

– Я допоможу тобі. Але ти маєш допомогти мені, йде?

- Блах, сиззу фіїзі, - відповіла істота, захитавши очі.

Покінчивши з м'ясницькою роботою, мисливець прихопив кілька величезних шматків і, повернувшись, затупав до свого глайдера. Він підвів голову і виявив, що з двох спійманих ним жертв на гілці висить тільки одна, а поряд – порожній черевик.

- Фіїзі міїд! - заревів він, відкинувши м'ясо і схопивши спис.

Сидячи високо на дереві, з якого звисали силачки, Єва чула крики мисливця, що наближався. Вона ледь чутно скомандувала омніподу:

- Це Єва Дев'ять. Запусти фітнес-подружку. Розминку розпочати за п'ятнадцять секунд.

- Запуск через п'ятнадцять секунд, - відповів прилад.

Єва з усієї сили закинула омніпод у ліс. Металевий пристрій вилетів набагато далі, ніж маленькі капсули минулої ночі. Він приземлився десь на невеликій відстані, налякавши зграйку галасливих птахів. Мисливець рвонув повз довговязого бранця, вдивляючись у ліс. Єва затримала подих, мовчки відраховуючи секунди.

«П'ять, чотири, три, два… »

- Хто готовий розім'ятися і трохи пострибати? – задзвенів далекий дівчачий голос.

Мисливець кинувся на приманку, продираючись крізь підлісок. Єва миттю злізла з дерева, а її товариш по нещастю стояв на одній нозі, стискаючи в руці ніж. Обидва стрімголов кинулися до трофейної гори, і Єва допомогла довготелесому зібрати свої речі.

«Малишка».

Єва різко обернулася. Серце в неї билося, тіло тремтіло, волоски на загривку встали дибки. «А раптом тут хтось справді ховається, причаївшись у вечірній тіні?» Броненосний велетень видав низький стогін, і Єва повернулася до нього.

«Малишка. Допоможи».

Єва ахнула.

"Допоможи".

Дівчинка переступила через пошматовані останки і наблизилася до гігантського звіра. Голова в неї йшла кругом. Вона втупилася у великі, навикаті очі, явно відчуваючи, що велетень не просто так дивиться на неї.

Він якимось чином її розуміє.

«Звільни. Мене».

Співуча голос тварини впливав у свідомість дівчинки.

Єва поклала свою бліду руку на лоб звіра, якраз між витріщеними очима. Шкіра кольору іржі виявилася на дотик теплою і шорсткою, наче була присипана дрібною галькою. Начебто була створена з тієї землі, якою Єви довелося сьогодні йти. Дівчинка відчула незрозумілу єдність зі звіром, відчула його силу… його горе… його страх.

- Гразіт! — Довготелеса синя істота згрібала якісь крадені речі з купи і запхала їх до себе в і без того переповнений рюкзак. – Заат! Заат! Заат! - Закричав він.

«Мені шкода твого друга, – думала Єва, відправляючи уявне послання броненосному гіганту. – Що я можу тобі зробити?»

Звір почав переминатись на всіх шести лапах і потягнувся вперед, натягнувши петлю.

«Маєш. Піти. Звідси».

Єва чула кроки довготелесого, але його голос звучав якось приглушено і ніби здалеку. Синя істота поклала одну велику руку їй на плече, а друга збуджено вказувала на ліс. Порушено та нервово.

"Швидше".

Не звертаючи на нього уваги, Єва попрямувала до задньої лапи звіра-велетня. Ножища розміром з колону нависла над нею, коли вона присіла, щоб розібратися з пасткою, що її утримує. Як і в її випадку, на нозі була така ж петля, що затяглася так туго, що прорізала шкуру. Земля під ногою гіганта перетворилася на темний бруд через рідину, що сочиться рани.

"Назад, - подумки сказала Єва, - відступи назад".

«Швидше. Звільни».

Махнувши на Єву рукою, довгаста істота затрусила в ліс. Не перериваючи ментального зв'язку з гігантським звіром, Єва поклала руку на його лапу. Одна тільки нога велетня була ширша, ніж вся Єва в обхваті.