Читати книгу - "Вʼячеслав, Ірина Скрипник"

——— Ти перебільшуєш, — сховав я меч до інвентарю. — Не такий я вже і сильний.

——— Персонажі, яких виростали гравці, — пролунав голос помічника в моїй голові, — завжди сильніші за тих, хто відразу ж відправився підкорювати землі.

Не знаю, чому, але Ніка продовжувала стояти поруч біля мене. Хоча натовп вже почав розходитись. Шум і гамір поступово стихали. Вулиці ставали тихішими, і незабаром я побачив своїх петів, які сиділи під одним із будинків, спостерігаючи за моїми діями. Їхні очі були сповнені гордості і задоволення. Вони ніби говорили мені, що пишаються мною.

——— Ти вже забув, чи не так? — взяла Ніка мене за руку. — Ти обіцяв мені сьогодні побачення.

Мої очі розширились від здивування, а щоки почали палати. Це було так несподівано, що я не міг стримати свого збентеження. Я відчув, як в грудях починає шалено битися серце. Сором'язливо опустив очі.

——— Отже, забув, — зітхнула вона. — Гаразд, давай хоча б до площі дійдемо разом.

Мені було важко дивитися їй в очі. Її присутність була приємною, але водночас змушувала мене відчувати збентеження і тривогу. 

Вона потягла мене за руку вперед, і я не міг опиратися її дотику. Він був теплим і приємним, від нього по тілу пробігли мурашки, викликаючи в мені дивне відчуття. 

Мої пети рушили за нами, намагаючись тримати дистанцію.

——— До речі, — запитала Ніка, — а як ти увійшов до гри? Я гадала, що Максим забрав твою PlayStation. Чи в тебе їх дві? Цікаво, коли ти встиг купити іншу?

Я зупинився і глянув на неї з-під лоба, відчуваючи, що щоки все ще палали. Її питання було несподіваним і викликало в мені нову хвилю збентеження. Я не знав, як реагувати, і мої думки заплуталися.

——— Забрав мою PlayStation? — перепитав я, намагаючись зрозуміти, про що вона говорить.

Вона понизила плечами. Її погляд став м'якшим, а в голосі з'явилося співчуття. Схоже, вона зрозуміла, що торкнулася болючої теми.

——— Пробач, не варто було тебе про це запитувати. Та й він обіцяв повернути її після весілля… В будь-якому випадку, я рада, що ти зміг увійти до гри. Я сумувала.

От тільки я не міг сказати про неї того ж самого. Її слова залишили мене в замішанні. Однак тепер я точно знав: у гравця великі неприємності. Хто взагалі цей Максим і чому він вирішив так чинити? Що відбувається в їхньому світі? 

В моїй голові було стільки різних запитань, що я навіть не знав, з якого мені краще розпочати. Просто стояв мовчки, опустивши голову.

——— Не бійся, — зненацька обійняла мене Ніка.

Її обійми були теплими і заспокійливими, від чого мої очі знову розширились від здивування. 

——— Я завжди буду на твоєму боці, — прошепотіла вона. — Зрештою, ти не винен, що вона померла…