Читати книгу - "Ярослав, Ольга Вільна"

– Тоді їдемо. Ви з нами, губернаторе?

– На жаль, – чоловік всміхнувся, щиро, доброзичливо, – та мушу ще закінчити тут. Гадаю, мій помічник зуміє вас розважити?

– Досі йому це вдавалось, – кивнув.

– Для вас виділено президентський люкс, – Юрій, помічник губернатора, трохи нервово поправив краватку. Допоки поряд із Ярославом знаходився лише один дружинник, чоловік почувався вільніше. Зараз же вони йшли в оточенні шести вишколених вояк, з найширшими повноваженнями і задачами, суть яких повідомлена нікому не була. – Номери поряд і поверхом нижче зарезервовані під ваш супровід.

– Мій номер поверхом нижче, Ваша Королівська Вельможність, – Любозар призупинив Юрія. – Сподіваюсь, вас це втішить, – прозвучало як і завжди беземоційно. – Враховуючи час початку змагань, сніданок замовлено на пів на восьму ранку. З восьмої двадцять по восьму сорок п’ять дорогу від готелю до Кремля буде перекрито для вашого проїзду. Це зроблено аби уникнути ранкового затору, характерного для центру Москви.

– Несподівано. Однак я розумію.

– Щодо вечері?

– В номер, – в Ярослава не було жодного бажання спускатись в загальний зал.

– В такому разі, гарного вечора, Ваша Королівська Вельможносте.

Обидва чоловіки вклонились і мовчки відійшли від княжича. Четверо дружинників прослідували за ними. Двоє лишились при дверях до княжого номеру.

– Краще б це був Костянтин, – прошепотів у закриті двері. І врешті озирнувся.

Номер займав більшу частину поверху і складався з п’яти просторих кімнат. Підлога з дорогоцінної деревини вкрита килимами, стіни, прикрашені ліпниною, меблі в імперському стилі. Ідеально підібрана палітра кольорів, чистота. Мережа готелів Ritz пропонувала кращі номери і кращий сервіс по всьому світу.

– Надто помпезно? – Олег виглянув з вітальні.

Спальня, кабінет, вітальня, гостьова та їдальня. Просторий хол, ванна кімната та балкон з видом на Кремль. Забагато для одного підлітка, вагома частина життя якого пройшла в загальних куренях козацької Хортиці.

– Трохи, – до подібного дизайну він був звичний. Однак це не значило, що він йому подобався.

– Спершу вечеря? Чи краще масаж і ванна, аби розслабитись?

Кілька годин у гелікоптері вийшли виснажливими. Та й думки все ще губились. Ризикувати чи ні? Спробувати влаштувати втечу, порушити правила? Він вагався, надто сумнівався. І від цього голова боліла ще більше.

– Тут подають блюда як європейської так і азіатської кухні. Можна щось національне замовити, – між тим Олег продовжував слідувати за своїм княжичем. І теревенити без зупину. – Відгуки про кухню найкращі, але в готелі є ще кілька непоганих ресторанів. Місцевий шеф – з Татарстану. Треба обов’язково замовити плов. Доречно і ввічливо. Хоча зараз вам мабуть щось із легких страв краще подати? Після гарячої ванної та масажу жирний плов недоречно якось буде. Чи ви голодні? Ви взагалі обідали?

– Ні, – посміхнувся. І нарешті впав у м’якеньке крісло. – Відкриття трохи затягнулось. І ми стартували одразу до Москви по її закінченню. – Навпроти стояла закрита валіза. Єдина нерозпакована, вона притягувала погляд. – Я голодний. І буду дуже радий плову. І навіть супу.

– Токмач з куркою? – за мить Олег вже листав меню ресторану. – Чи кулламу? Окрім плову ще можна азу з яловичини замовити. Він має бути гострим. Тоді ще…

– На твій смак, – хитнув головою. Валіза займала думки, не страви.

«Я ніколи не вчиняв умисно неправильно. Моя поведінка має відповідати моєму положенню. Я маю бути еталоном, на який рівнятимуться інші, прикладом. В тому числі, або найперше, для Святослава. Ще вирішить, що тікати від охорони – то цілком нормально. Святослав. Точно утне щось таке».

Але було прикро. Який сенс від ідеальної поведінки? Ні свободи, ні довіри. Ні друзів.

Батькова реакція на дурнуваті дописи вразила найбільше. Ярослав геть не очікував, що його аж настільки покоробить це все. Зачепить на рівному місці. Вони не часто бачились, проте очевидно, що батькова думка була важливою для нього. Довіра, визнання, схвалення. Це все мало неабияке значення. Він усіма силами домагався цього. І тепер нікуди не міг подітись від образи. Звичайної, абсолютно неоригінальної образи дитини на батьків.

«Наче справді маленька дитина, в якої іграшку відібрали. І вона тепер планує втекти з дому, щоб покарати поганих батьків, – інакше свою авантюру йому було важко описати. – А між тим, світ не перевернеться, якщо я не потраплю на ту виставку. Не варте воно того».

Забагато спостерігачів зібралось навколо нього. І якщо з-під погляду Любозара він знав як проскочити. То як обдурити дружинників? Надто нереально.

У валізі лежали речі для заходу. Придбані Олегом на його замовлення. Приховано від СБ.