Читати книгу - "Вибрані твори, Володимир Кирилович Винниченко"

Всі три босі, з великими чорними пальцями на ногах, з якимись запалими сірими обличчями, зарослими бородами, з мужицькими вигорьованими шиями, на яких виразно темніли зморшки, всі три без шапок, з похиленими головами, всі три з чеканням у всій постаті неминучого лиха...

Одна з паній, у якої були великі сині мрійні очі, засміялась:

— Ну, и экспроприаторы!.. Фе!.. Я думала, настоящие...

Жандарм скосив на неї очі, але ждав, що скаже офіцер. Офіцер же гикнув, одкинувся на спинку стільця й ще лінивіше звернувся до спійманих:

— Так... Гм! Вы же это чего там... это... как его?.. Там бунты устраиваете?

«Експропріатори», що жадно бігали очима по закусках, заворушились і повернули до його голови.

— Ми, ваше благородіє, нікоторих бунтів, — поспіш-но^й кротко заговорив передній. — Ми собі йшли на стан-ціюд. А нам, значить, звиніть: «Куда? Стрілять буду»... А ми, как от перед богом, ваше благородіє... Ми з голодного села. Два дні не їли, ваше благородіє...

— Ну, врешь... Все вы это поете...

— Ваше благородіє, — вмішався жандар. — Они коло вагонов з зерном споймані...

— Ага!.. Вот видите... зерно хотел украсть?

— Ваше благородіє! — знов переводячи очі од столу на офіцера, схилив голову на плече передній. — Коли б ми по зерно йшли, так у нас би мішки або хоч торби були... А ми ж... от, як самі бачите...

— Гм...— крутнув вуса офіцер.

— А ну их к черту, Сережка! — нетерпляче скрикнув другий офіцер. — Дай им, Скрипчук, по нагайке, и к чорту.

Жандарм взяв до його під козирок, але ждав, що скаже Серьожка.

— Гм!.. — ліниво, п’яно дивлячись на спійманих, крутив Серьожка вуса. Спіймані ж насторожено стояли, й ждали, й бігали очима по закусках. Панії щось шепотіли одна одній і сміялись, показуючи очима на «експропріяторів».

— Отправить их под арест!.. — несподівано постановив Серьожка і в’яло повернувся до столу.

— Слушаю! — цокнув шпорами жандарм. — Идем!

Спіймані знову заворушились. Данило насупив брови

й щось пробурмотів; самий задній маленький дядько з гострим носиком і круглими, як дві вишні, зляканими очима ще більше напружився й розтерявся, а передній розставив руки і кротко скрикнув:

— Ваше благородіє! Та за віщо ж?

— За беспорядки! — не озираючись, ліниво бовкнув офіцер.

— Ваше благородіє! У нас же дітки... Сем’я голодна... За що ж нам таке? Ми ж хіба що, бунтували?.. За що ж нас у тюрму?

Ґарненький офіцер нетерпляче скочив з місця і, підійшовши до них, крикнув:

— Марш!

— Та за віщо ж це під арешт? — раптом злісно, гус-/ тим басом бовкнув Данило, дивлячись повз гарненького офіцерика у спину офіцерові з пишними вусами. Той помалу повернувся й пильно глянув на Данила.

— Гм!.. Так ты еще... Гм!.. Дай ему в рыло, — хитнув він на його передньому.

Передній злякано глянув на Данила, на офіцера, широко розплющив очі і з непорозумінням подивився на всіх.

Панії засміялись.

— Вот это остроумно! — байдуже бовкнув старенький панок, витираючись серветкою. — Это напоминает мне...

Офіцер жвавіше озирнувся до паній і, повернувшись, строго крикнув:

— Ну! Дай ему в рыло!

— Ваше благородіє!!! — благаюче підняв руки передній.

— Молчать!.. Не хочешь? Ну, тебе дадут в рыло.

— Ты! — хитнув він Данилові. — За то, что он не хочет дать тебе в рыло, дай ты ему!..

Панії, офіцер і навіть старенький панок весело засміялись.

— Справедливо! — крикнула пані з мрійливими очима.

— А потом он тебе даст... А потом оба вместе дадите вон тому третьему. Ну!

Данило мовчки, злісно дивився на офіцера й сопів носом; передній розтеряно посміхався, а задній злякано водив очима по всіх і дрижачими руками м’яв картуза.

— Ну! — раптом грізно скрикнув Серьожка і скажено підвівся. — Я с вами шутить буду, что ли. Бей в морду его! — ступнув він до Данила й показав головою на переднього.

Данило зблід і глухо промовив:

— За що ж я його буду бить?

— Не рассуждать! Приказываю тебе — и бей!

— Ваше благородіє! — знову благаюче крикнув передній.

— За віщо ж нам таке безчестя!.. Та нас же люди заплюють... Змилуйтесь!.. Хай нас господин жандар ударять... Та й одпустіть нас...

— Я хочу, чтоб вы набили себе морды... А жандарм еще успеет...

Жандарм посміхнувся. Данило переступив з ноги на ногу й глухо бовкнув:

— Одсилайте нас у тюрму.

— Нет... Ты дай ему в рыло, а тогда в тюрьму. Тогда даже в тюрьму не пошлю, прямо пущу на все четыре стороны... Слышишь? Обещаю! Ей^-богу! Ну?

— Боже мій, боже мій! — жалібно захитав головою передній, а Данило знов переступив з ноги на ногу й мовчки кам’яно-напружено застиг.

— Ну? — подивився офіцер на Данила. Той не рушився.

І раптом лице офіцерові почервоніло, очі налились

кров’ю, вуса якось зашарпались.

— Скрипчук! Да я долго с вами буду...— скажено рявкнув він. — Стреляй их.

Данило швидко глянув на офіцера, на Скрипчука, який злякано витягав револьвера, і зразу якось весь скажено зморщився і прохрипів:

— Не маєте права стрілять!

— Что-о? — заревів офіцер і, підбігши до жандарма, вихопив з рук йому револьвера й шарпнув до себе.

Жандарм поспішно скинув з шиї шнурок, на якому був причеплений револьвер, і злякано замер знов.

Панії ойкнули. Передній і задній великими очима дивились поперед себе і, видно, мало вже що бачили.

Але тут гарненький офіцер хутко підійшов до Серьож-ки, твердо схопив його за руку й промовив:

— Сережка!.. Плюнь!.. Не нужно... Под суд за какую-то сволочь... Оставь... Плюнь!

— Н-нет!.. — хрипів Серьожка. — Я его заставлю... Я ему покажу право...

— Сергей Семёныч! — підбігла пані з мрійними очима. — Бог с ним!.. Отправьте в тюрьму, и довольно.

Офіцер з пишними вусами пустив револьвер і, важко дихаючи, повернувся до панії.

— Лариса Ивановна!.. Я их заставлю!.. Они должны это сделать для вас...

— Не нужно... Я не хочу...

— Нет! Я их заставлю! Слышите, вы! На свободу пущу, дам по рублю на водку. Слышите! Бей!

— Ваше благородіє! Пустіть нас! — схлипнув передній.

— Нет!.. Дам по рублю на водку, дай ему в рыло. Слышь! Ей-богу, дам... Не веришь? На.

Офіцер п’яними руками рішуче поліз в кишеню, вийняв гаманець