Читати книгу - "Я хворий тобою, Валерія Дражинська"

- Оксано, чому ти не зачинила двері? - мене не хвилювало те, що вона, до цього ніколи не заходила до квартири, могла все ж таки зайти й побачити мене, як я трахаю чергову дівку, мене дратували незачинені двері, які робили доступ усім, хто проходив повз, коли я "злегка відволікся".

- Вибачте, я поспішала на роботу! - після невеликої паузи все ж пролепотіла вона, і голос був не тверезий.

- Тебе звільнено! - скинув виклик.

            - Щось сталося, милий? - Христина після тижня знайомства стала дуже нав'язливою, треба закінчувати з нею:

            - Я викликав тобі таксі!

            - Але я думала, що ми можемо...

            Задзвонив телефон, і я не дивлячись взяв слухавку.

            - Ігнат Олексійович! - Оксана плакала та язик в неї злегка заплітався, її було неприємно слухати, але Христину ще більш неприємніше, і я не скидав виклик, байдуже чекаючи продовження. - Розумієте, у мого хрещеника сьогодні день народження і я пішла трохи раніше.

Якщо зараз у слухавці не пролунають характерні звуки, що сповіщають про паралельний дзвінок від таксі, я вибухну - перша буде звільнена без вихідної допомоги, друга за дверима.  

- Це не я була у вас сьогодні вдома!

            - А хто? - повільно закрадається жахаюче передчуття.

            - Слава Нікітаєва! Я її попросила. Вибачте! Я думала ви не будете проти!

            Повільно відношу слухавку від вуха, скидаю виклик і, дивлячись на телефон, намагаюся перетравити інформацію. Мобільний апарат пищить, сповіщаючи про вхідне повідомлення. Відправник Міра:

"Я звільняюся! Відпусти! Я люблю свого чоловіка! Дай нам можливість жити без третього зайвого!".

Набираю її номер. Поки слухаю гудки, намагаюся адаптуватися до утвореного всередині булижника незнайомих емоцій.

- Так! - після шостого гудка все ж бере слухавку.

- Я сумніваюся, що лише на прохання Оксани ти прийшла до мене додому, - голос напрочуд повністю спокійний, хоча всередині відбувається чорт-зна що, - Про що ти хотіла поговорити?

- Я вже коротко виклала в повідомленні, - вона явно нервує.

Байдуже спостерігаю, як Христина йде з ображеним виразом на обличчі.

- А до того, як ти побачила, чим я займаюся, теж про це хотіла поговорити?

- Так, Ігнате! Так більше тривати не може. Ми просто мучимо одне одного, - чую, що вона плаче і розумію, що заради неї самої відпущу.

- Добре! - уперше в житті так важко далося вимовити одне слово. - Я влаштую тебе на роботу до одного мого знайомого, ми там не будемо перетинатися.

- Ні, не потрібно! Дякую! Прощавай!

В мозок, що вибухнув, наполегливо таранить запитання - мені так погано, тому що ніколи не займуся з нею сексом чи тому що, найімовірніше, ніколи більше не побачу? 

            Кінець першої частини