Читати книгу - "Вічне життя Смерті, Лю Цисінь"

Незабаром їй випала нагода змінити спеціалізацію. Організація Об’єднаних Націй почала створювати агенції, пов’язані з проєктом планетарної оборони, які мали суттєву відмінність від започаткованих раніше — вони напряму підпорядковувалися Раді оборони Землі, але штат спеціалістів переважно складався з персоналу, направленого урядами різних країн. Національне бюро астронавтики делегувало до цих агенцій велику кількість працівників різних рівнів. Один із високопоставлених керівників поговорив із Чен Сінь і повідомив, що є вакансія помічника директора Центру планування аерокосмічних технологій при Агентстві стратегічної розвідки (скорочено — АСР) Ради оборони Землі (скорочено — РОЗ). На цей момент розвідувальна робота сил людства, спрямована на намагання отримати якомога більше інформації про світ Трисоляриса, здебільшого була сконцентрована на ОЗТ. Однак АСР РОЗ — це розвідувальне відомство, діяльність якого безпосередньо сконцентрована на трисоляріанському флоті й планеті Трисолярис. Їм потрібні були хороші спеціалісти з профільною освітою й досвідом роботи в аерокосмічній галузі.

Чен Сінь без вагань пристала на пропозицію.

***

Штаб-квартира АСР розташовувалася неподалік головної будівлі Організації Об’єднаних Націй, у старому шестиповерховому будинку XVIII століття. Сама споруда виявилася на вигляд дуже важкою й міцно збитою, немов суцільна брила граніту. Коли Чен Сінь після перельоту через океан уперше зайшла до будівлі, то відчула холодний подих тутешнього повітря, немов в’їжджала до середньовічного замку. Обстановка повністю відрізнялася від інтер’єру розвідувальних агентств, як вона собі їх уявляла. Це більше нагадувало місце, де за візантійським зразком плетуть змови й нашіптують таємниці.

Будівля виявилася майже порожньою, й Чен Сінь стала однією з-поміж перших прибулих, готових стати до виконання обов’язків. У кабінеті, серед незібраних меблів і недорозпакованих коробок, вона зустріла свого начальника, директора Центру планування аерокосмічних технологій АСР. Ним виявився Михаїл Вадімов — кремезний здоровань віком за сорок, який розмовляв англійською із жахливим російським акцентом. Чен Сінь знадобилося чимало часу, аби второпати, що він говорить до неї саме англійською. Вадімов присів на картонну коробку й поскаржився Чен Сінь, що має понад десятирічний досвід роботи в аерокосмічній галузі й не потребує помічників із технічних питань. Усі країни воліють надіслати своїх спеціалістів до АСР, а не сплачувати внески у твердій валюті. Потім він, здається, згадав, що розмовляє з молодою, сповненою надій, дівчиною, й вирішив розважити невеселі думки Чен Сінь:

— Якщо цьому агентству вготовано долею творити історію — що цілком імовірно, хай вона й не матиме щасливого кінця, — то саме нас двох запам’ятають як піонерів, що стояли біля витоків!

Чен Сінь дуже потішило, що її безпосередній керівник також має реальний досвід у аерокосмічній галузі. Вона запитала Вадімова, над яким проєктом він працював. Той легковажно відповів, що брав участь у розробці орбітального корабля «Буран», яка виявилася невдалою, а потім обіймав посаду заступника головного конструктора нового типу вантажних космічних кораблів. Далі з ним трапилася дивна кар’єрна трансформація, і його перевели на якусь посаду в Міністерстві закордонних справ, де він пропрацював два роки. Потім перейшов у «певний відділ», де займався «роботою, схожою на нашу теперішню».

— А взагалі, тобі ліпше надто не пхати носа в професійне резюме нових колег, які скоро до нас приєднаються, добре? — додав він. — До речі, директор уже на місці. Його кабінет поверхом вище. Зайди до нього привітатися, але не надто відволікай від справ.

Першим, що вразило Чен Сінь, коли вона потрапила до просторого кабінету директора, був стійкий запах міцних сигар. Потім її увагу привернула велика картина, написана олійними фарбами, що висіла на стіні навпроти дверей. Більшу частину величезної картини займало небо, затягнуте свинцевими хмарами, й похмурі засніжені поля. У глибині перспективи, майже там, де хмари зустрічалися зі сніговим покривом, виднілася якась темна смужка. Роздивившись детальніше, Чен Сінь побачила, що там намальовані одноповерхові дощаті будиночки з кількома вкрапленнями дво-триповерхових будівель у європейському стилі. Зважаючи на вигини русла річки й деталі місцевості на передньому плані картини, на ній міг бути зображений Нью-Йорк початку XVIII століття. Від картини так і віяло холодністю й відчуженістю, що добре відповідало враженню від людини, яка сиділа під нею.

Поруч із великою картиною висіла інша, невеличка. Більшу частину полотна займало зображення класичного меча із золотим крижем і відполірованим до блиску лезом, який тримала рука в бронзових обладунках, вималювана лише до передпліччя. Рука тягнулася мечем до водної блакиті, аби підхопити лезом із її поверхні вінок, сплетений із червоних, білих і жовтих квітів. Колористика цієї невеличкої картини, на противагу гігантській сусідній, була яскравою й барвистою, проте так само приховувала зловісні таємниці. Чен Сінь помітила, що на білих квітах у вінку були краплі крові.

Директор АСР американець Томас Вейд виявився значно молодшим, ніж уявляла собі Чен Сінь. Він мав навіть молодший вигляд, ніж Вадімов, і був вродливішим за нього — обличчя красунчика в стандартному розумінні цього слова. Пізніше Чен Сінь зрозуміла, що таке вражен­ня він справляє завдяки виразному погляду, схожому на очі холодної мармурової статуї, що зійшла із заднього плану великої картини позад нього.

Він не мав вигляду вкрай заклопотаної людини — стіл перед ним був повністю порожнім, ані ноутбука чи бодай якихось паперів на поверхні. Коли Чен Сінь увійшла до кабінету, він якраз зосереджено вивчав кінчик сигари й, лише мимохідь поглянувши у її бік, повернувся до свого заняття.

Чен Сінь відрекомендувалася, запитала, чи має він для неї якісь доручення, й мовчала, аж поки він знову не підвів на неї очей.

Спершу в його погляді вона побачила втому й лінь, але в глибині ховалося щось настільки різке й колюче, що викликало в неї відчуття дискомфорту. Раптово обличчя Вейда осяяла посмішка, але Чен Сінь, побачивши її, не відчула себе тепліше й комфортніше. Посмішка була схожою на крижану воду, що просочується крізь тріщину на поверхні замерзлої річки й повільно розповзається кригою.

Чен Сінь спробувала усміхнутися у відповідь, але перша ж фраза Вейда стерла навіть натяк на усмішку й вихолодила все всередині:

— А ти продаси свою матір у бордель?

Чен Сінь злякано заперечливо похитала головою, хоча не як відповідь на запитання, а навпаки: вона не була певна, що почула все правильно. Але Вейд уже махнув рукою із затисненою пальцями сигарою:

— Дякую, повертайся до нагальних справ.

Почувши від Чен Сінь розповідь про те, що сталося, Вадімов лише розсміявся:

— Хе-хе, ця фраза доволі поширена в нашому колі… Історія її виникнення, скоріш за все, сягає часів Другої світової війни. Старі вовки розвідки часто піддражнюють таким чином новачків. Інакше кажучи, це значить: наша професія єдина на планеті, в якій постійні інтриги, введення в оману та провокація є адекватним виконанням професійних обов’язків. І нам доводиться… бути значно гнучкішими щодо загальноприйнятих етичних норм поведінки. До складу АСР залучені співробітники двох типів: технічні спеціалісти, як-от ти, й кадрові офіцери розвідки та військових сил. Ці люди мають зовсім різні способи мислення й норми поведінки. На щастя, особисто я на власному досвіді знайомий із обома й зможу допомогти тобі ліпше призвичаїтися до цих відмінностей.

— Але ж ми всі разом протистоїмо