Читати книгу - "З неопублікованого, Олександр Олесь"

style="">І кров, і силу, і чуття.

 

І ось в сухотах він вмирає...

Як свічка, журно гасне він...

Скоріш! Хто серце в грудях має,

За кров його віддать уклін.

 

5.06.1909

 

«Пішла... Ні відгуку, ні погляду, ні слова…»

 

 

Пішла... Ні відгуку, ні погляду, ні слова...

Хвилинна зустріч - і кінець.

Усмішка сонячна, конвалія майова,

І дзвони бою двох сердець.

 

І як шукать? Куди в пітьмі ступали ніжки?..

І слід її чи стежка зберегла?..

Погасла враз, як сонячна усмішка,

Як ніжна квітка, нагло одцвіла.

 

13.11.1909

 

«Розквітла ти і всіх зачарувала…»

 

 

Розквітла ти і всіх зачарувала,

І стала мукою і сном.

Ти вільно поглядом спитала,

Пішла, всміхаючись, з рабом.

 

Розквітла ти, щоб всіх зачарувати,

Любити ж - тільки одного,

І в нім однім від[гуку] не послати

На крилах розпачу свого.

 

[1909]

 

«Коли палаю я в огні думок…»

 

 

Коли палаю я в огні думок,

в полоні мук,

коли мій дух

реве і рветься із щемок,

тебе, мій раю,

я минаю.

 

Коли ж впаду, знесилений, в борбі,

зітхну я по тобі

і пожалкую,

що стратив зорю провідную,

і враз останній я

скажу твоє ім'я.

 

27.11.1909

 

«Не любиш ти, знущаєшся, глузуєш…»

 

 

Не любиш ти, знущаєшся, глузуєш,

Зітханням, сміхом [звеш],

Кажу що-небудь - ти не чуєш,

Зову - а ти з другим ідеш.

 

Чому ж, як стрінувшись зо мною,

Ти мов замислена стоїш

І з різнобарвною юрбою

Говориш тихше і смутніш.

 

1909

 

«Підбитий кулею зневір'я і розпуки…»

 

 

Підбитий кулею зневір'я і розпуки,

Я впав і пісню обірвав,

А ви взяли свічки, лопати в руки,

І кожен з вас «одходку» прочитав...

 

Ні, ні! Недарма серце в грудях розривалось,

Живе пеклося на огні,

І поки крові ще краплина хоч осталась,

Не вмерти мертвому мені.

 

Вина мені! Квіток і кобзу злотострунну!

 

[1909]

 

«О Україно-мати! Зглянься, заспокой…»

 

 

О Україно-мати! Зглянься, заспокой,

Розвій мою страшну розпуку

І знову вірою озброй,

І поведи мене на муку.

 

Хто ти? Таємна, мовчазна...

Коли невольниця-орлиця,-

Рука моя міцна, як криця,

Ніколи стоми не зазна.

 

Коли ж міщанка ти, повія під серпанком,

Я проклену тебе, як син,

Що вгледів матір в час один

Бродягою п'яною попід ганком.

 

Прокльони кину я тобі

І сам умру як син, що матір

Не може бачити в ганьбі...

 

1.08.1909

 

«В туманах тоне Божий світ…»

 

 

В туманах тоне Божий світ,

Закриті млою далі,

Погасли усміхи небес,

Лежать квітки зів'ялі.

 

В безчесті в'яне цвіт сердець,

Безсилі гаснуть думи,

Сини гуляють по шинках,

Батьки сидять в задумі.

 

1909

 

«Голубка моя і марніє, і в’яне…»

 

 

Голубка моя і марніє, і в'яне,

І сохне, як квітка, від сліз,

Я руки ламаю, ходжу і блукаю,

І ліки відшукую скрізь.

 

І часом, коли я стою на бескетті

І в чорну безодню дивлюсь,

Хтось має рукою і зве за собою,

І я мимоволі хилюсь.

 

І зве, і шепоче: «Скоріше за мною,

І мила не буде тужить…»

Утішиться мила: тут хусточка біла

На дні сього яру лежить.

 

1909

 

«О, як я вірити б хотів…»

 

 

О, як я вірити б хотів,

Що довга ніч минає,

Що наше сонце з-за віків

Побідно випливає.

 

І хай весни іще не чуть,

Брати, не біймось снігу!..

Хай тільки струмні потечуть -

І Дніпр розірве кригу.

 

1909

 

«Тихо! Як тихо у лісі!.. ні звуку…»

 

 

Тихо! Як тихо у лісі!.. ні звуку...

Наче і серце приспало розпуку,

В стомі заснуло само над колискою,

Снів золотих оповитеє низкою.

 

Ні! Щось у лісі вітри зашуміли,

Вдарили в груди, в серце влетіли.

Злякана мука знялася, схопилася,-

Впала колиска і, впавши, розбилася.

 

1909

 

«Ми божевільні. Із мертвого моря…»

 

 

Ми божевільні. Із мертвого моря

Викинув хтось нас на берег для горя.

З лірами ходимо ми по містах,

Родимо сміх, здивування і жах.

 

Ні, нам не жити, ми вмерли навіки,

Ми перехожі, сліпці і каліки,

Ми ідемо і співаєм вві сні

Мертвого моря тужливі пісні.

 

Наша вітчизна, наша країна -

Труп недотлілий, сумна домовина.

Дайте на неї нам кинуть квіток,

Дайте останній забити гвіздок.

 

Вмерти б, але ми примушені жити,

Грати на кобзі, [тим] і тужити.

В море б! Ах!.. там, на зеленому дні,

[Жде нас лиш Бог на коні].

 

Тисячі лицарів з славної Січі

Згадують славні походи і січі.

Скрипки голосять і бубни гудуть:

Нас [на весіллі] на похорон ждуть.

 

1909

 

«На вулиці між панською юрбою…»

 

 

На вулиці між панською юрбою

Селянка-дівчина з коромислом іде -

Керсетка, плахта, черевички,