Читати книгу - "Хойті-Тойті, Олександр Романович Бєляєв"

зрештою, справжні слони, мабуть, і не хвилюються так, як хвилювався я. У мене був надто нервовий, людський мозок, що легко збуджувався. Запевняю вас, сама смерть у ці хвилини здавалася мені кращою від життя, в якому за тобою повсякчас женеться смерть. Зупинитися? Підставити груди під удари отруйних списів і стріл моїх двоногих мучителів?.. Я готовий був це зробити. Але в останню хвилину мій настрій змінився: я несподівано втягнув у хобот сильний запах слонового стада. Чи не знайду я порятунку серед слонів?

Дрімучий ліс рідшав і поступово перейшов у савану, на якій подекуди росли великі дерева. За цими деревами можна було ховатись від стріл моїх переслідувачів.

Я біг зигзагами. Тут пігмеям доводилось гірше, ніж у лісі. Хоч я й прокладав широку дорогу, та все ж міцні стебла степових рослин і трав заважали їм бігти. Запах слонів ставав дедалі сильнішим, хоч я ще їх не бачив.

На моєму шляху зустрічалися величезні ями, — тут слони валялись, мов кури, що кубляться в піску. Подекуди виднівся кізяк. Ось і перші дерева. Я вже бачу кілька слонів, що борсаються на землі. Інші стоять коло дерев, тримають у хоботах великі гілки і обмахуються ними, мов віялами, помахуючи одночасно й хвостом. Вуха в них трохи підняті, наче парасольки. Деякі мирно купаються у річці. Я біг проти вітру, і слони не відчули мене. Тривога зчинилася тільки тоді, коли крайні слони почули мій тупіт. Що тут було! Слони метались на березі річки, несамовито трублячи. Вожак, замість того, щоб захищати тил, першим побіг, кинувся в воду і переплив на той бік. Чадолюбні матусі захищали своїх дітей, які зростом мало відрізнялися від дорослих. Самицям же доводилось захищати тил. Невже моя поява так налякала слонів? Чи вони в моєму шаленому бігу відчули іншу небезпеку, не ту, що примусила бігти мене самого?

Я з усього розгону кинувся в воду, переплив річку раніше за багатьох самиць з їх дітлахами і постарався вибігти вперед, щоб між мною і моїми переслідувачами опинились туші слонів. Це, звичайно, було вже егоїстично з мого боку, але я бачив, що й інші слони, за винятком самиць-матерів, робили так само. Я чув, як підбігли до річки пігмеї. їх пискливі голоси зливалися з трубними звуками слонів. Там відбувалася якась трагедія, але я боявся обернутись назад і продовжував бігти по відкритій рівнині. Так я й не дізнався, чим закінчився бій біля річки між карликами-людьми і велетнями-тваринами.

Багато годин ми бігли не зупиняючись. Я дуже стомився від бігу і ледве встигав за слонами, але нізащо не хотів відставати від стада. Якщо тільки слони приймуть мене в свою компанію, то серед них я буду у відносній безпеці, бо вони краще за мене знають місцевість і своїх ворогів.

XI. У СЛОНОВОМУ СТАДІ

Нарешті слон, що біг попереду, зупинився, а слідом за ним стали й усі інші. Ми повернули голови назад. Нас ніхто не переслідував. Тільки два молоді слони у супроводі своїх матерів бігли до нас.

На мене нібито ніхто не звернув уваги. Проте коли прибули ті, що відставали, і стадо потроху заспокоїлось, слони почали підходити до мене, обнюхували хоботом, оглядали, обходили кругом. Вони про щось мене питали; я чув їх тихе гарчання, але не міг їм відповісти. Я навіть не розумів, що означає це гарчання — осуд чи задоволення.

Найбільше я побоювався вожака, знаючи, що “я” був вожаком стада до того, як Вагнер зробив операцію. А що коли я потрапив у те саме стадо і новий вожак почне сваритися зі мною за владу? Признатись, я дуже хвилювався, коли вожак, великий сильний слон, підійшов до мене і ніби ненароком штовхнув мене бивнем у бік. Я скорився. Він ще раз штовхнув мене, мовби викликаючи на бій. Але я не приймав бою і тільки відходив од нього. Тоді слон згорнув хобот, поклав його в пащу і трохи притримав губами. Пізніше я дізнався, що слони так виявляють збентеження і здивування. Вожак був, очевидно, спантеличений моєю покірністю і не знав, що робити. Але в той час я ще не знав мови слонів і, думаючи, що це він так мене вітає, теж поклав хобот у пащу. Слон писнув і відійшов од мене.

Тепер я розумію кожен звук, почутий від слона. Я знаю, що тихе гарчання, а також писк означають задоволення. Страх виражається сильним ревом, раптовий переляк — коротким різким звуком. Саме таким різким звуком зустріли мене в стаді. Розлютовані, поранені або стурбовані слони видають глибокі горлові звуки. Один слон, що лишився на березі річки, так кричав під час нападу пігмеїв. Можливо, він був смертельно поранений отруєними стрілами. А нападаючи на ворога, слони дуже вищать. Я передав тільки основні “слова” слонової мови, що виражають їх найголовніші почуття. Але ці “слова” мають багато відтінків.

Перший час я дуже боявся, як би слони не догадалися, що я не справжній слон, і не викинули мене з стада. Може, вони й відчували, що зі мною щось негаразд, та все ж повелися досить миролюбно. Вони ставилися до мене, як до дефективного переростка, в якого в голові не всі дома, але який нікому не завдає шкоди.

Моє життя було досить одноманітним. Мандрували ми завжди один за одним. Від десятої-одинадцятої години ранку до третьої години дня відпочивали, потім знову паслись. Уночі знову відпочивали по кілька годин. Деякі слони лягали, майже всі дрімали, а один вартував. Я не міг примиритися з тим, що мені доведеться все життя провести з слонами. Я нудьгував без людей. Хоч я й маю вигляд слона, але волію жити з людьми, спокійно, без тривог. І я б охоче пішов до білих людей, коли б не боявся, що вони вб’ють мене заради моїх бивнів. Правду кажучи, я навіть пробував поламати бивні, щоб знецінити себе в очах людей, але з цього нічого не вийшло. Бивні були незламні, або ж я не вмів ламати їх. Так проблукав я з слонами понад місяць.

Якось