Читати книгу - "Кумевава, син джунглів"

Настромившись не раз на колючі шипи — і не нарікаючи на біль — я теж зрештою сяк-так наловчився збирати ананаси. Через деякий час їх набралася така велика купа, що я вже думав над тим, чи зможемо ми їх донести. Я налічив тридцять п’ять ананасів.

Поки я лічив їх, хлопець очистив від шкурки й розрізав один із них на рівненькі кружальця. Потім намастив їх медом, і тоді я зміг переконатися, що мій малий приятель не перебільшував анітрохи: ми смакували справжнім делікатесом.

Щоб перенести зібрані плоди до нашого табору, ми вирізали дві палиці. Потім підвісили по вісім ананасів з обох кінців палиць, і кожен із нас поніс по одній палиці. Вони були такі важкі, що доводилося раз у раз перекладати їх з одного плеча на друге.

Обливаючись потом, але страшенно задоволені, ми повернулися до табору.

ПРОЩАННЯ ПО-ІНДІАНСЬКОМУ

Четверо чоловіків стояло по пояс у воді, ремонтуючи судно. Дірка на місці пробоїни вже зникла, і матроси покривали це місце воском, щоб зробити латку надійнішою.

Після обіду кожен дістав на десерт половину ананаса, а другу половину із собою на дорогу. Усі були дуже задоволені, бо то були єдині фрукти, які ми бачили протягом цих днів. А про ті захоплені вигуки, які вирвалися в кількох пасажирів, коли вони вперше в житті покуштували ананас із медом диких бджіл, я вже й не кажу!

Половина чоловіків підштовхувала судно до середини річки, а половина натягувала канат, пильнуючи, щоб воно не перехилилося набік. Нарешті наше суденце опинилося на глибині, надійно закріплене якорем. Матроси очищали від мулу палубу та внутрішні приміщення, кілька пасажирів допомагали їм. Інші познаходили свої валізи, повиносили їх на палубу і, розвішавши й розклавши одяг та різні інші речі, намагалися врятувати те, що ще можна було врятувати.

Тепер наше суденце нагадувало ярмарок найрізноманітніших речей. Багато валіз зовсім порозвалювалось від води.

Нараз знову пролунав голос того добродія, який збирав гроші для Кумевави.

— Хлопчику, від імені усіх я щиро дякую тобі за все, що ти зробив для нас. Візьми оцю торбинку грошей, які ми зібрали для тебе.

— Мені не треба грошей, — сказав Кумевава. — Усе, що мені треба, я можу знайти у лісі без грошей, а чого немає тут, без того я обійдуся.

Та літній чоловік усе одно перехилився над палубою до піроги й опустив у неї торбинку з грішми.

Я сидів у човні разом із Кумевавою. Він рвучко схопив мене за руку. Погляд його був прикутий до дна піроги.

Щоб не мовчати, я спитав його:

— Кумеваво, а ти був коли-небудь на судні?

— Ні, ніколи.

— Ходімо, я покажу тобі наше судно.

Капітан охоче дозволив, щоб я поводив хлопця по суденцю. Малий індіанець здивовано розглядав брудні й захаращені приміщення. Він навіть не помітив катастрофічних наслідків перебування суденця під водою.

Візит закінчився. Хлопчина готувався покинути наше судно. Ми ще затримались на хвилинку. Тоді я скинув із голови тропічний шолом і простяг його хлопцеві:

— Візьми оцей шолом, він тобі стане в пригоді. А коли хто-небудь спитає, звідки він у тебе, скажи, що його подарував тобі твій друг Ньїкучап.

Кумевава взяв шолом, і очі його заблищали так, неначе їх зволожили сльозини. Потім спустився в свій човен. Губи його ледь ворухнулися, ніби він хотів щось сказати, але я не почув ні звуку.

Раптом він схопив у руки свій лук і стрілу, натягнув його, прицілився і вистрілив у напрямі жовтогарячого сонячного диска, що поринав у широку річку десь ген-ген удалині.

Стріла злетіла високо вгору, описала довгу аркодужну траєкторію й опустилася на воду.

Хлопчик і я провели стрілу поглядом. Потім він швидким рухом висмикнув орлине перо, яке стирчало в нього на потилиці і з яким він ніколи не розлучався, простяг його мені й сказав:

— Тримай оце! А мені треба поспішати, щоб знайти мою стрілу, перш ніж вона потоне!

І він почав щосили гребти за течією.

Ось він доплив до того місця, де впала стріла, але не спинився, а поплив у багато разів далі…

А я ще довго стояв на палубі, спершись на металеві поручні, й крутив між пальцями орлине перо… Кумевава та його пірога ставали дедалі меншими, аж поки їх зовсім не поглинули червоні й жовтогарячі смуги-промені неба і води.

— О! Цей хлопчина ошукав нас! — вигукнув один із пасажирів. — Він крадькома проніс торбинку з грішми й залишив її на судні.

Я ще раз озирнувся на захід. Та Кумевави вже й слід пропав.

Я зберіг його образ тільки в своїй уяві.

А ще — мудрість старого Малоа.

І орлине перо, з яким я не розлучаюсь до сьогоднішнього дня. У важкі хвилини життя я кручу його між пальцями. І тоді згадую мого малого приятеля з амазонських джунглів. Його оптимізм додає мені нової енергії. Я всміхаюся, і життя знову здається не таким уже й поганим…

Оглавление ЯК ЗНАЙОМИТЬСЯ ІНДІАНЕЦЬ РИБОЛОВЛЯ З КУМЕВАВОЮ НЕСПОДІВАНКА У ВОДІ НАВКОЛО ТАБІРНОГО ВОГНИЩА У ПОШУКАХ ЧЕРЕПАШАЧИХ ЯЄЦЬ НАЙНЕБЕЗПЕЧНІШИЙ ЗВІР У ДЖУНГЛЯХ БИТВА 3 БРОНЕНОСЦЕМ ОСТАННІЙ ВЕЧІР У ДЖУНГЛЯХ ДРУЖБА МІЖ ЛЮДИНОЮ І ЗВІРОМ КУМЕВАВА ПОЛЮБЛЯЄ МЕД ПРОЩАННЯ ПО-ІНДІАНСЬКОМУ