Читати книгу - "Мауглі"

Мауглі обернувся і побачив величезну голову пітона, що коливалася на фут вище його голови.

— Так от яке це дитинча! — промовив Каа. — У нього дуже ніжна шкіра, і його важко відрізнити од Бандар-Логів.

Стережись, хлопче, щоб я у темряві помилково не прийняв тебе за мавпу. Я погано бачу в той час, коли міняю шкіру.

— Ми однієї крові — ти і я, — відповів Мауглі. — Цієї ночі ти врятував мене від смерті. Моя здобич буде твоя здобич, коли ти будеш голодний, о Каа!

— Дякую, Братику, — відповів Каа, хоч ув очах йому блимнула посмішка. — А що може забити такий сміливий мисливець? Я питаю це, бо, може, піду з ним наступного разу на полювання!

— Я нічого не вбиваю, бо я ще малий, але заганяю кіз до тих, хто полює на них. Коли будеш голодний, приходь до мене і побачиш, чи правду я кажу. У мене є деяка вправність ось тут, — він простягнув уперед руки, — і якщо ти коли-небудь попадеш у пастку, я зумію сплатити свій борг тобі, Багірі, Балу. Щасливого полювання всім вам, мої повелителі!

— Добре сказано, — пробурмотів Балу, бо Мауглі й справді досить гарно висловив подяку. Пітон легко поклав свою голову на плече Мауглі і потримав її хвилину.

— Хоробре серце і ввічлива мова, — сказав він. — Бони далеко поведуть тебе в Джунглях, дитинча! А тепер швидше йди з своїми друзями. Йди і лягай спати, бо місяць уже заходить. Не треба, щоб ти дивився на те, що зараз тут відбудеться…

Місяць ховався за гори, і перелякані мавпи висіли скрізь по стінах і зубцях, ніби клоччя подраної торочки. Балу пішов до водоймища напитись, а Багіра почала прилизувати своє хутро, коли Каа вислизнув на середину тераси і лунко ляснув щелепами. Очі мавп звернулися на нього.

— Місяць сховався, — мовив він. — Чи видно вам? Чи бачите мене?

Зі стін долинув жалібний стогін, ніби вітерець війнув по верхівках дерев:

— Ми бачимо, о Каа!

— Гаразд. Тепер починається танець — Танець Голоду Каа. Сидіть тихо й дивіться!

Спочатку він зробив два чи три великі кола, нахиляючи голову то праворуч, то ліворуч, потім його тіло почало скручуватись у вузли та кільця. Ці кільця і вузли то сходились докупи, то розходились, то здіймалися один над одним, змінялися в якісь фантастичні форми, то зовсім щезали. І ні на хвилину не затихала його глуха, одноманітна, дзюркітлива пісня. Надворі темнішало й темнішало, і, нарешті, безкраї рухливі кільця зникли в темряві, тільки чутно було шелест лускатої шкіри.

Балу й Багіра стояли нерухомо, як кам'яні. Вони тихо гарчали, і шерсть ставала сторч їм на шиях; а Мауглі дивився і дивувався.

— Бандар-Логи! — почувся, нарешті, голос Каа. — Чи можете ви поворухнути рукою або ногою без мого дозволу? Відповідайте!

— О Каа, без твого дозволу ми не можемо поворухнути ані рукою, ані ногою!

— Гаразд! Ступіть до мене крок!

Ряди мавп безпорадно гойднулися вперед, і Балу з Багірою ступили разом з ними затерплими ногами.

— Ближче! — просичав Каа, і всі посунули знову.

Мауглі поклав руки на Балу і Багіру, щоб відтягти їх геть, і ці два великі звірі здригнулись від його дотику, немовби прокидаючись після важкого сну.

— Тримай руку на моїм плечі, — прошепотіла Багіра. — Триглам, а то я рушу вперед, туди, до Каа… Ах!

— Та це ж просто старий Каа виписує кола в поросі! — сказав Мауглі. — Ходімо!

І всі троє вибрались у Джунглі крізь пролам у стіні.

— Ху! — зітхнув Балу, коли вони вже стояли під тихими деревами. — Ніколи не стану більше зв'язуватися з цим Каа, — і він обтрусився з голови до ніг.

— Він знає більше, ніж ми, — тремтячим голосом сказала Багіра. — Коли б я ще трохи постояла, то сама пішла б йому в пащу.

— Багато хто так і зробить, поки знову зійде місяць, — промовив Балу. — Каа добре пополює на свій лад.

— Але що це все значить? — спитав Мауглі, який не знав про могутні чари пітона. — Я нічого не бачив, крім величезного змія, що по-дурному звивався, аж доки стемніло. Тільки от ніс він собі розбив. Ну, ну!

— Мауглі! — гнівно сказала Багіра. — Коли у Каа розбитий ніс, то винен у цьому ти; мої вуха, боки і лапи, а також шия і плечі Балу покусані також через тебе. Ані Балу, ані Багіра багато днів тепер не зможуть полювати собі на втіху.

— Не біда, — сказав Балу. — Зате Людське дитинча знову з нами!

— Твоя правда, але воно дісталося нам ціною часу, який ми могли б витратити на добре полювання, ціною ран, шерсті — у мене майже півспини вискубли, а головне, ціною честі, бо пам'ятай, Мауглі: через тебе я, чорна пантера, була змушена звернутись по допомогу до Каа, а потім ми з Балу подуріли, як маленькі пташки, зачаровані його Танцем Голоду. Ось, дитинча, що вийшло з твоїх забавок з Бандар-Логами!

— Так, це правда, — сумно відповів Мауглі. — Я погане Людське дитинча, і мені болить душа!

— Гм! Як велить Закон Джунглів, Балу?

Балу не хотів, щоб Мауглі зазнавав нових неприємностей, але він не міг перечити Закону Джунглів і процідив крізь зуби:

— Каяття не рятує від кари. Але пам'ятай, Багіро, він ще дуже малий!

— Я це пам'ятаю, але він накликав біду і повинен дістати кару. Що ти на це скажеш, Мауглі?

— Нічого. Я зробив негарно. Ти і Балу поранені. Це справедливо.

Багіра одважила йому півдесятка стусанів, звичайно, з погляду пантери, ніжних (вони, напевно, не збудили б її власних дітей), але для семирічного хлопчика це була досить важка кара. Коли все було скінчено, Мауглі чхнув і встав, не кажучи ані слова.

— Ну, — сказала Багіра, — стрибай мені на спину, Братику,