read-books.club » Фантастика » Вулиця Червоних Троянд 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Червоних Троянд"

188
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Вулиця Червоних Троянд" автора Анатолій Олексійович Стась. Жанр книги: Фантастика / Пригодницькі книги / Сучасна проза / Дитячі книги. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 167
Перейти на сторінку:
з керма, вийняв з бічної кишені запальничку а зеленим перламутром. — Яка необачність, шарфюрер! Залишати після себе такі докази…

— Святий Ісусе, ви впізнали її?

— Ого, не впізнати власних речей! Я, наче сьогодні, пам’ятаю той липневий день сорок четвертого року на Україні, коли ми з вами, шарфюрер, мчали ось так, як зараз, у машині. Потім під час короткої зупинки один майор пообіцяв вам офіцерське звання за участь у виконанні не дуже ризикованої, але досить цікавої операції… У майора був чудовий настрій, він розщедрився і почастував вас сигаретою, а я простяг вам цю перламутрову іграшку. Здається, ви не встигли прикурити. У мене непогана пам’ять, чи не так? І все ж у ту хвилину сталися події, які змусили мене забути про свою запальничку. Вона так і залишилася у вашій руці. Але не думайте, шарфюрер, що я такий скнара. Я давно забув про неї, та на запальничці видряпано мої ініціали. Я побачив літери, тїль-ки-но мені показав запальничку лейтенант Гошке — той, що залишився лежати під муром замку. Треба йому віддати належне, він був молодий, але енергійний слідчий, і вам, шарфюрер, без мене довелося б скрутно… Ви тепер дещо зрозуміли?

— Он воно що! Значить, ви служили у них…

— Так, ще годину тому я був комісаром кримінальної поліції міста Гранау. Як бачите, зустріч з вами змусила мене добровільно відмовитися від непоганої посади. Тепер залишилося головне: з’ясувати, чи недаремно я пішов на таку жертву і ризикував, рятуючи вас від тюрми за грабунок магазину та вбивство сторожа. Адже кастетом стукнули його ви, я не помиляюсь? Чи ваш напарник?

— Не має значення.

— Взагалі, ви маєте слушність. Тепер це дрібниці. До речі, як у вас з документами? До Берліна залишилось двадцять кілометрів. Скоро машину доведеться кинути, підемо пішки. Куди підемо, би вже, певно, здогадалися. Але тепер не сорок шостий рік. Міжзональний кордон посилено контролюється, можна натрапити на патруль.

— Документи в порядку.

— Це добре. Я дещо приготував для вас, але коли ваші надійні — ще краще. Як вас величати тепер, шарфюрер?

— Коленда. Тадеуш Коленда. Переміщений з Кракова.

Кюнт-Гольбах вправно перемкнув швидкість. Починався крутий підйом. За кілька хвилин попереду на нічному небосхилі спалахнуло мерехтливе намисто вогнів. Згори вогні засяяли раптово, як у казці, тисячами електричних зірок. Розкинувшись на десятки кілометрів, там лежав Берлін.

«Мерседес» на мить блимнув фарами, він наближався до залізничного мосту.

— Отже, з’ясуємо головне, — повторив Кюнт-Гольбах.

Шарфюрер почув у його голосі нервовий дрож і сухі нотки наказу. Він весь насторожився, чекав.

— Майте на увазі, шарфюрер… пробачте, пане Коленда, — після короткої паузи вів далі Кюнт-Гольбах з притиском, наче йому забракло повітря, — від вашої відповіді залежить і моє, і ваше майбутнє. Чуєте? Кажіть тільки правду. Я хочу знати, що сталося з паперами інженера Крилача після того, як ви залишили мені записку в шпиталі і зникли з горизонту в сорок четвертому році.

Шарфюрер швидко відповів. Машина в цю мить пірнула в бетонований тунель. Вгорі з гуркотом промчав пасажирський поїзд.

Кюнт-Гольбах, ризикуючи розбити автомашину, повернув до супутника сполотніле обличчя, з страхом і надією майже закричав:

— Що?! Що ви сказали? Повторіть, хай вам чорт!..


Сюрприз майора Вентріса
1

— Не знаю, Вентріс, що примусило вас так настирливо домагатися сьогодні прийому. У мене, як бачите, не так уже й багато часу. Проте добре, що ви прийшли. Це добре! Завтра я сам мав викликати вас. Мені хочеться сказати вам кілька слів!

— Пробачте, Уррен, але у мене…

— Не перебивайте, майоре, слухайте мене уважно. Я не впізнаю вас, слово честі, не впізнаю! Ще років десять-дванадцять тому вапіій енергії можна було позаздрити. Вас знали тоді зовсім іншим… Зрештою, не будемо згадувати минуле. Головне — сьогоднішній день, хай йому біс.

— Дозвольте мені…

Уррен, не слухаючи, досадливо махнув рукою, кинув у попільничку згаслу сигару, вихопив з ящика другу. У нього нервово смикалася щока. Широкі плечі спортсмена і вся зібрана постать надавали Уррену бадьорого, свіжого вигляду, тільки обличчя, яке кривилося від неприхованого роздратування і бралося глибокими зморшками, показувало, що йому вже за п’ятдесят.

Напроти Уррена в глибоких шкіряних кріслах сиділо двоє. Похмурий блондин у костюмі кольору нестиглого лимона уважно вивчав свої випещені, підфарбовані нігті. Другий, огрядний військовий з темною щіточкою вусів над припухлою рожевою губою, вимушено посміхався. Виразом свого обличчя він нагадував школяра, який накликав раптом на себе гнів учителя, і, не знаючи іще своєї провини, болісно напружує пам’ять, щоб здогадатися, в чому ж справа.

На круглому столі стояли пляшка з барвистою етикеткою і три високі чарки. За широчезним вікном із суцільного скла мерехтіли, гасли, розсипались і спалахували знову вогні нічних реклам. Повільно падали перші, ранні сніжинки. Зелені, рожеві, мертво-фіолетові тіні блукали фантастичними привидами по стелі кімнати, слабо освітленої матовою лампою на високій металевій підставці.

— Ви страшенно змінилися, майоре, і, здається мені, починаєте втрачати відчуття гумору. Так, так, я не жартую!

— Бачу, змінився не тільки я, — в очах майора Вентріса заграла в’їдлива посмішка; він почав опановувати себе. — Ви стали нервувати, Уррен. Отже, постаріли теж. Проклятий час не щадить нікого.

— А на вас, майоре, час діє просто згубно. Ви розмагнітилися і зів’яли від лінощів. Ображаєтесь? Даремно! Друзям слід говорити все, це піде на користь. Невже, Вентріс, вам не зрозуміло, що шеф поки що терпить. Але потім в один прекрасний день терпеїгь може увірватися… Скажіть, що ви дали нам за останні два-три роки? Що? Сандерс, папери!

Блондин з нафарбованими нігтями услужно подав портфель з крокодилячої шкіри.

— Прошу вас, містер

1 ... 15 16 17 ... 167
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Червоних Троянд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Червоних Троянд"