Читати книгу - "Говорить сьомий поверх"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
А Липучка наступала й далі:
— Навіщо ж ти приховував від нас? Навіщо?
— Я все розповім вам. Слово честі, все розповім, — забурмотів я. — Мені просто було соромно, дуже соромно…
— Соромно? — Липучка витріщила зелені очі. — Хіба цього можна соромитися? Цим треба пишатися!
«Чи не вкусив її справжній скажений собака? — подумав я. — Чи вона просто знущається з мене?»
— Так, цим пишатися треба! — урочисто повторила Липучка. — Я вивчила їх напам'ять!
І вона раптом почала читати вірші:
Як срібло, вода сіяє. Ми попрацювали — і от Поплив, урочисто й поважно, Поплив наш саморобний флот! Нехай не на просторах океанських — По руслу вузькому ріки, Та є у нас і мостик капітанський І є герої-моряки! Нехай промчать, як блискавка, роки, Ми загартуємось, зростем — Тоді красиві кораблі По океанах поведем!
Липучка прочитала вірші з таким натхненням, що я навіть заслухався, притиснувшись до підвіконня. Потім глянула на мене очима, повними, як кажуть, невимовного захоплення.
— І цього ти соромився? Цим треба пишатися! — повторила вона. — Вітаю тебе! Вітаю тебе, Шурко! Ти — справжній поет!
— Я?.. Поет?..
— Ой, не прикидайся, будь ласка! Годі скромничати! Адже тут ясно написано: «Сашко Петров, Москва».
Я вихопив газету — і справді, під віршем стояв підпис: «Сашко Петров». Буває ж такий збіг!
— Я вже всім газету показала, всім! — заторохтіла Липучка. — Ой, який же ти молодець! Наш пліт прославив! Просто на всю країну! Але чому ти написав «Москва»? Написав би краще «Білогорськ». Адже ти тут складав? І навіть прикрасив дещо! Та це нічого — поети завжди так роблять. А хто це «герої-моряки»? Веник, га?.. — У Липучки затрусилися плечі, вона схопилася за живіт. — Ой, я ж одразу помітила, що ти в риму говорити умієш! Ще найпершого дня. Пам'ятаєш? А потім я помітила, що ти ранками так задумливо-задумливо сидів за столом. А тільки-но я входила — ти скидав зошита під стіл. Думаєш, я не помітила? Ти ранками вірші складав? Еге?.. Ось і зараз зошит під столом валяється. У ньому нові вірші, га?
Липучка, нахилившись, схопила зошита. Я кинувся за нею: адже там, у зошиті, були поради нашої вчительки російської мови, як краще мені підготуватися до переекзаменовки.
Я вихопив зошита:
— Це не вірші… Це… зовсім інше…
— Ой, як же не вірші? Знову обдурюєш?
— Тобто там вірші… Але я ще не можу їх показати. Я ще…
— Ой, покажи! Покажи! Просто страх як цікаво!
— Ні-ні, — наполіг я, квапливо ховаючи зошита під скатертину. — Зараз не можна… Я ще не опрацював як слід. Ось опрацюю — і тоді обов'язково прочитаю…
— Новий вірш, га?
Я невизначено стенув плечима.
— Ой, розумію! Письменники завжди багато разів переписують свої твори. Ось Лев Толстой, наприклад, «Війну і мир» сім разів переписував. Я сама десь читала…
За секунду вона була в захопленні від нового відкриття:
— Ой, Шурко, адже у тебе й ім'я таке поетичне — Олександр! Як у Пушкіна.
Не знаю, з ким би ще на радощах порівняла мене Липучка, та в цей час, на щастя, з'явився Сашко.
САШКОВА ТАЄМНИЦЯ
Він був дуже серйозний. І, як завжди у такі хвилини, руки заклав за спину, дивився спідлоба й нетерпляче покусував нижню губу. Говорив коротко, уривчасто, немов наказував:
— Ану, вийди, Липучко! Прогуляйся!
Липучка незалежно втупила в стелю свої очі і ніс, усипаний ластовинням:
— А чого ти розпоряджаєшся в чужій кімнаті?.. Шурко, мені можна залишитися?
Я глянув на Сашка, потім на Липучку, потім на підлогу й невиразно стенув плечима.
— Секрети, га? — глузливо запитала Липучка. — Кажете, що дівчата секретничають. А самі?
Ми з Сашком мовчали.
— Значить, мені йти, так?
— От-от, прогуляйся, — з нещадною твердістю мовив Сашко.
— Прогулятися? Добре. Я йду… Мужчини, називається! Кавалери! Лицарі! Мушкетери!.. Веник би ніколи так не вчинив. Тому що він насправді освічений… І дуже інтелігентний. Справжній москвич!
Це вже був постріл у мій бік. Боячись, що промахнулася чи дуже легко поранила мене, Липучка зблиснула своїми зеленими очиськами:
— А ще поет! Пушкін!
Вона так грюкнула дверима, що легка дерев'яна чорнильниця на столі підстрибнула й на скатертині з'явилася маленька фіолетова плямка — вже не перша з часу мого приїзду в Білогорськ.
— Навіщо ти її так? — запитав я Сашка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говорить сьомий поверх», після закриття браузера.