Читати книгу - "Дев’ять кроків назустріч вітру"

А крім цього, того дня Бенедикт зрозумів ще дещо: як це — бути в компанії друзів. Вони пливли у тому човні, немов на якомусь острівку, що належав тільки їм. До бортів човна прикріпили повітряні кульки, через що здавалося, що він не пливе, а летить. У воді відбивалось небо, і це тільки додавало казкового настрою.

— Ну що? Бажаєте музики? — запитав Пилип і, не чекаючи відповіді, потягнувся в глибину пакета, котрого ніс.

Човен уже відпливав від причалу. Макс веслував, та, коли човен знайшов хвилі, хлопець поклав весло в човен, і вони продовжили свою повільну подорож.

— А хто хоче випити? — засміявся Макс і потягся до іншого пакету. За секунду він дістав кожному по банці пива.

Бенедикт дещо засоромився, бо ніколи ще не пив алкоголю, проте не відмовлявся — нове життя, нові правила. І до того ж йому сподобався стан легкого сп’яніння, в який він потрапив того дня.

— Що вмикати, Ань? — вовтузився біля портативної колонки і свого телефону Пилип. — Як завжди, Бастіла[7]?

— Можна, — усміхнулась Анна, і за секунду зазвучала хороша музика.

Бенедикт ніколи не чув про цю групу, та, почувши перші ноти, зрозумів — вона йому теж до душі.

— То вип’ємо за прекрасну Анну і за її Янгола Хоронителя! Щоб він завжди тебе охороняв і піклувався, коли це не можемо робити ми! — урочисто мовив Макс, усі закричали «ура» та «вітаю» і випили.

Музика була божественною. Анна сиділа поряд із Лізою і сяяла від щастя.

Це був незабутній день янгола для Анни. Вона була зі своїми друзями, в хорошій атмосфері, серед хорошого пейзажу. Це були щасливі години.

Їй подобався Бенедикт. Вона це зрозуміла, ще коли вперше його помітила. Не тоді, коли він до них підійшов, щоб запитати дорогу до моста. А ще тоді, як він розгублено відчинив двері пансіонату, наперед постукавши в них. Він її чимось притягував, і їй було цікаво дізнатись, у чому той магнетизм. Їй здавалося, що він випромінював якийсь затишок, а в його очах вона була ладна втонути.

— Бенедикте, а з ким ти сюди приїхав? — запитала вона.

Усі вже пили по другій банці пива і релаксично лежали на лавках човна, делікатно спираючись одне на одного.

— Сам, — кивнув Бенедикт. — Я сказав батькам, що хочу пожити сам, і вони мене відпустили у «вільне плавання».

— Нічого собі! — втрутився Макс. — І що думаєш робити?

— Не знаю… Жити, напевно.

— Як це так? Просто жити? Без жодної мети?

— А хіба це не мета? Спробувати чим більше в цьому житті? Жити — хіба не мета?

— Тьху… — Макс аж випростався. — Жити без мети не в кайф. Можна, звісно, але це без сенсу.

— Ну, добре… А в тебе є мета? — запитав Бенедикт.

Кілька секунд усі мовчали, а потім засміялись. Бенедикт не розумів, у чому річ.

— О, в нього величезна мета, — озвався, відсміявшись, Пилип. — Він мріє, щоб його танець побачила вся країна.

— Нормальна мета! — обурився Макс. — Я затанцюю так, що світ цього ніколи не забуде!

— Що? Ти танцюєш?

— Танцюю, — мовив хлопець. — І це моя мета — робити те, що приносить задоволення, і в той самий час творити мистецтво. А жити без мрії — що це за життя таке?

— То він і каже, що його мрія — спробувати все в житті, — втрутилась у дискусію Ліза.

— Він і так усього не спробує, — буркнув Макс. — Можна і по дорозі до мрії напробуватись багатьох речей. Так хоча б буде сенс.

Бенедикт нічого не відповідав. Він розумів, що хлопець має рацію. Але також він розумів, що особисто для нього найбільша мета — добре прожити своє життя. Звісно, в нього є мрії, пов’язані з поезією чи з чимсь іншим, але всі вони тліють порівняно з бажанням наповнити своє життя незабутніми моментами.

Він не продовжував дискусії, бо добре розумів і Максову точку зору.

— Ну все, припиніть. Скільки людей — стільки й вірних думок, як прожити своє життя, — озвалась нарешті Анна. — Краще скупаймось!

В усмішках п’ятьох підлітків відбивалося яскраве сонце тодішнього дня. Вони стрибали з човна у воду — і це їх окриляло. Хлюпали одне на одного водою — і це робило їх щасливими. Вони сміялись мов навіжені — і їм заздрив весь світ.

Не купався лише Пилип, який сидів на човні у своїй спортивній блузці й керував музикою. Хоча всі бачили, що він не нудьгував — після четвертої банки пива хлопець відчайдушно наспівував пісні, а на деяких моментах не міг стриматись і витанцьовував на човні запальні танці.

— Тобі теж треба ходити на уроки танців! — сміявся з нього Макс.

— Твої викладачі тільки зіпсують мій талант! — відповідав Пилип і «нарізав» далі.

Бенедикта потішив той факт, що Ліза тепер його абсолютно не соромилася, як то було в перший день їхнього знайомства. А це означало