Читати книгу - "Хранитель забутих речей"

цей чоловік здавався їй привабливим, вона почувала себе некомфортно в його присутності. Фредді зі своєю вродою і шармом викликав довіру, а це тривожило Лору. У будь-якому разі він замолодий для неї, подумала вона, й одразу ж усміхнулася з себе, бо вже навіть почала порівнювати їхній вік.

— Доброго ранку, Лоро. Чудовий день.

Тепер їй довелося поглянути на нього. Він усміхався і пильно дивився їй у вічі. Через своє збентеження Лора відповіла йому грубо і недружньо:

— Так, чудовий.

Раптом вона зашарілася. Це був не легенький рум’янець дорослої жінки, вона по-школярськи вся пішла червоними плямами, немов щойно тримала голову в духовці. Лора поквапилася назад до будинку. Прохолодне, спокійне повітря Падуї повернуло її рівновагу, і вона піднялася нагору, щоб замінити квіти. По дорозі Лора зайшла до спальні господаря перевірити, чи все гаразд. Попри зачинені вікна, аромат троянд того дня був неймовірно сильним.

Унизу в коридорі пробило дванадцяту, і Лора автоматично перевірила свій годинник. Скоро зупиниться годинник у кімнаті, і вона вже зібралася його завести. На її годиннику була 11:54, раптом здогад блискавкою майнув у її голові. Вона взяла блакитний емальований годинник з туалетного столику Терези і спостерігала, як секундна стрілка робить свій оберт. Коли вона досягла дванадцятої, годинник зупинився. Помер.

Ентоні обідав на веранді, і коли Лора забирала тацю, вона із задоволенням помітила, що він з’їв майже все.

Можливо, вирішилося те, що турбувало його останніми місяцями, або лікар дав гарну пораду. Лора думала: сповідь про Терезу також могла допомогти, тяжкі спогади, поділені з кимось, не так гнітили. Хай там що це, вона раділа. І відчувала полегшення. Так втішно бачити, що він добре виглядає.

Увесь ранок Лора перебирала пошту. Ентоні досі одержував гонорари за свої твори, і при нагоді його запрошували на читання в місцеві читацькі гуртки та бібліотеки. Нарешті після кількох годин такої роботи Лора відкинулася назад на кріслі. Їй боліла шия і затерпла спина. Вона потерла втомлені очі, вкотре загадавши собі перевірити зір у лікаря.

Таємничі принади кабінету зрештою виявилися для Ентоні непереборними. Лора чула, як Ентоні увійшов туди і зачинив за собою двері. Вона поскладала папери у відповідні файли і вийшла в сад, щоб розім’яти ноги і погріти обличчя на сонці. Уже перевалило за полудень, але сонце ще припікало, а дзижчання бджіл на жимолості досі бриніло у спекотному повітрі. Троянди виглядали просто неймовірно. Квіти різних барв, розмірів і форми зливалися в мерехтливе море кольору й аромату. На газоні серед пишної зелені квітли фруктові дерева і кущі, обіцяючи щедрий урожай наприкінці літа. Фредді мав дар до садівництва. Коли Лора тільки розпочала працювати в Ентоні, єдиним доглянутим місцем у саду були трояндові клумби. Занехаяний газон заріс бур’янами, а тонкі віти дерев не витримували вагу соковитих фруктів. Але за два роки, що Фредді пропрацював у Падуї, для саду настали кращі часи. Лора сіла на теплу траву, охопивши коліна.

Лорі завжди не хотілося йти з Падуї ввечері, а в такі дні це було навіть іще тяжче. Її квартира не витримувала жодного порівняння з цим будинком. У Падуї, наодинці з собою, Лора ніколи не почувалася самотньою. У квартирі самотність переслідувала її невідривно й відступала лише зрідка.

Після Вінса вона не мала тривалих стосунків. Невдача, яка спіткала її шлюб, позбавила сміливості у взаєминах і зранила юнацьку гордість. Весілля організували так швидко, що мати навіть запитала Лору, чи вона часом не вагітна. Вона не була вагітна, просто поспішала за Чарівним Принцом, який обіцяв їй цілий світ. Але чоловік, за якого вона вийшла, був лише галасливий вискочень і замість світу подарував їй пісне передмістя. Її батьки відчайдушно намагалися переконати її трохи зачекати, трохи подорослішати, зрозуміти себе. Та Лора була молода, нетерпляча й уперта, а шлюб з Вінсом — це, здавалося, найкоротший шлях у доросле життя. Вона досі пам’ятала сумну тривожну усмішку матері, коли та спостерігала, як дочка йде до вівтаря. Батько не вмів приховувати своїх побоювань, але, на щастя, більшість присутніх сприйняла його сльози як знак гордості за доньку і розчулення. Найгірше з усього, Лора теж злякалася, їй уперше спало на думку у день її весілля, що, можливо, вона помиляється. Одначе сумніви залила злива конфеті й шампанського. Проте невдовзі виявилося, що причини сумніватися таки були. Її недосвідчена химерна любов до Вінса сформувалася так само швидко, як їхні запрошення зі сріблястими краями, і мала стільки ж змісту, як її піниста весільна сукня.

Тієї ночі Лора вечеряла біля телевізора. Насправді вона не хотіла їсти й не дивилася на мерехтливий екран. Полишивши вечерю й телевізор, вона відчинила двері, вийшла на тісний балкон своєї квартири і дивилася в темне, немов чорнило, небо. Ще подумала собі: скільки людей у світі дивляться на небо цієї хвилини? І від цих думок Лора відчула себе мізерною й самотньою.

Розділ 10

Опівночі літнє небо набуло кольору темної акварелі з проблисками маленьких зірок на ньому. Вдихаючи ще тепле повітря з ароматом квітів, Ентоні спустився стежкою до трояндового саду. Він посадив його багато років тому для Терези, коли вони тільки переїхали до цього будинку. Ентоні дійшов до поштової скриньки, його кроки відлунювали на порожніх вулицях містечка. Лист, який він відіслав, ставив крапку в цій історії. Адвокат, коли настане час, передасть його Лорі. Тепер Ентоні готовий піти.

Вони з Терезою переїхали