Читати книгу - "Скелет у шафі"

Їй захотілося плакати, коли згадала декоративних чоловіків з міста, від словесної жуйки яких її завжди нудило. А цей кишеньковий хлоп спокусив її, не мовивши ні слова.

Усі чоловіки, з якими Світлані досі доводилося мати справу, були нетерплячими, стягували із неї одіж, нерідко виводячи з ладу замки, відриваючи ґудзики, розриваючи лиштву, скручували шнурком і шпурляли куди попало. А Чучундер так акуратно склав і повісив на бильце її спідницю, що Світлана, вражена ґречністю цього супермена, на якусь мить навіть забула, для чого він це робить.

Ну, хто сказав, що грішнику погано спиться? У Світлани ще зроду не було такого пробудження. Ніколи б не здогадалась, що приємна втома настає необов’язково після праведного діла, а тіло ніколи так солодко не щеміло навіть тоді, коли під час студентської практики вона збирала помідори на Херсонщині.

З двору долинули якісь удари, і Світлана визирнула у вікно. Чучундер дорубував дрова – просто і вправно. Тоді взяв паліччя на оберемок і заніс до хати, не розгубивши жодної тріски. І Світлана мимоволі згадала колегу Фуксу, лупа з голови якого сиплеться, мов пісок із кузова автомашини. Він всім розповідає, що регулярно піднімає штангу, але був нездатний від одного столу до іншого перенести навіть стос папок. Половину розгубить і навіть не помітить (а може, лише вдавав, бо не годен був низько схилитися); лаборанта Гоблика, який, коли Світлана вибиралася на останній щабель драбини, аби дістати папери з верхньої полиці стелажа, стояв унизу і ревно молився, аби вона звідтіль не впала і благополучно повернулася на діл; і чорнороба Дерманського – такого великого і грубого, але коли він і Крохмальська ішли до начальства, то він за неї, худесеньку, ховався.

Біля Чучундера можна було дозволити собі стати слабкою і мати глибоко в носі світські манери. Кажуть: «Вихована людина!» А вона просто надресирована, мов пес! Але знову пригадалася розповідь поштарки, яка охарактеризувала Чучундера як неабиякого донжуана. Проте, пригадавши любощі цього рубаки, Світлана поставила під сумнів слова Цидулки.

«Я розв’язала черговий ребус: обертівці кохаються не тому, що в них – гаряча кров. Просто у селі людині важко вижити, і бути тут самотнім – протипоказано! У цих нетрях починаєш обожнювати мужчину за його силу. Такому навіть шкарпетки випереш і не помітиш! – зізналася професору Крохмальська в черговому комунікаті.– Мушу визнати, що життя в Обертівці – набагато цікавіше від того, яке я звикла бачити під мікроскопом у нашій лабораторії. Я щоразу знаходжу в її побуті ту чи іншу родзинку. Тут непотрібно іти далеко по закуску, якщо нагрянуть несподівані гості, достатньо – вийти на грядку, потягнути за гичку цибулину і намацати серед суцвіття огірок. А в саду чорні очі черешень граціозно себе пропонують, от лишень самотужки їх не досягнути. Але місцеві жителі, уміючи вилазити на дерево, скидають мені із самої верхівки найпрезентабельніші ягідки! Тут кущі правлять за душову, а їхні гілки перетворюються у вішаки для білизни та спідниць. Непотрібно хто-зна з якого поверху спускатися, аби побувати на вулиці. І мене навіть не хвилює те, що забувши вимкнути кран, я затоплю сусідів із низу. І коли витрушую килим, то вже не боюся запилюжити білизну, яку вивісили жильці на нижньому балконі; свою ж можу почепити, де заманеться, прив’язавши мотузку між двох дерев, або й просто на паркані; уночі я не пробуджуюся від тупоту ніг мешканців з горішнього поверху, які влаштовують гучну вечірку. Адже в моїй хатині немає ні крану, ні нижніх і горішніх поверхів із сусідами!

В Обертівці коти гуляють без повідків, а собаки – без комбінезонів! І господарі не бояться, що їхній сучці можуть зіпсувати породу. Вони не зачиняють своїх чотириногих улюбленців у хаті і не приводять до них тих обранців, які подобаються їм самим, і не дарують власникам «зятя» коробку цукерок або пляшку з коньяком. А місцеві пси виборюють право на даму за допомогою власних зубів!

Досі я була переконана, що луги обмежуються травою, собаками та їхніми господарями. А тут можна зустріти цілі сімейства будяків, кропиви, лопухів та інших цікавих рослин. Взагалі, в цій смузі – поблажливий клімат, добродушна флора, не те, що під якимсь екватором, де навіть від простої травички не можна сподіватися чогось доброго, квіткам в пелюстки пальця не клади, а гриби так і кидаються на людей. І куди б не ступила моя нога, скрізь мене супроводжують всілякі запахи, від яких можна здуріти: соломи, скошеного сіна, полину, чебрецю, безсмертника, яблук-паперівок, мокрого каменю й прогрітої деревини, відволоженого одягу.

Чимало поживи дає Обертівка і для моєї для душі.

Удень слухаю одкровень жайворонка, а вночі, коли він та інші пташки бачать сни, – співочих комах. Уявіть собі, я зробила для себе відкриття, що у всіляких цвіркунів та стрибунців – непогані голосові дані.

Небо в місті – бідне на зорі, а в Обертівці, коли вийду на двір так о годині другій, то бачу над собою купол, білий від небесних світил. Навіть у поросі на дорозі, який я прокляла в день свого приїзду, виявились хороші властивості: його запах так приємно вдихати надвечір, коли на землю спаде прохолода. Шкода, що ви позбавлені можливості бачити, чути і втягувати в себе таку красу.