Читати книгу - "Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства"

* * *

[пер. Т. Лютого]

А Чарльз Доджсон, професор математики й декан в Оксфорді, більше відомий як Льюїс Керрол і знаний творець нісенітниці, здобув справжню славу майстра нонсенсу. Після опублікування поеми «Полювання на Снарка», він писав, що йому необхідний був не смисл, а нісенітниця. А чого варта його мрія писати вірші, в яких треба було б «обіграти» сенс слова «ніщо»? У поемі йдеться про те, як на берег острова сходить екіпаж корабля на чолі зі сміливим ватажком Белменом, щоби завершити тривалий пошук чогось дивного, що зветься Снарком. І хоча отаману та його супутникам відомі принаймні п’ять властивостей Снарка, під час ловів вони дізнаються, що ця істота подібна на щось жахливе, що зветься Буджумом, а зустріч із нею загрожує зникненням. Тож коментатори знаходять у поемі близькі за змістом поняття — переляк від порожнечі (nothingness) і страх не-існування (nonexistence).

Керрол розглядає світ як неконтрольований безладний плин усього, обертає всі реалії на структурну забавку й зводить заплутані людські взаємини до смішкувато-логічного ігрища: гра в карти («Аліса в Країні Див»), у шахи («Аліса в Задзеркаллі»), у ловецтво («Полювання на Снарка»), у цифри («Математичні курйози»). Він з’єднує непоєднуване: йому вдається розірвати звичайні сполучення слів важелем формальної логіки. Тому не дивно, що так звана нісенітниця Керрола, його логічні задачі, загадки та головоломки передвістили появу математичної логіки, семіотики, лінгвістичного аналізу й теорії відносності. «Шалена» логіка Керрола подібна до логіки сучасної фізичної теорії хоча б за принципом «безумних ідей». Казав колись Нільс Бор, вислухавши одну з доповідей: «Перед нами — безумна теорія. Питання в тім, чи достатньо вона безумна, щоби бути правильною».

Цікаво, що чимало оказій і персонажів з «Аліси» породжені звичайнісінькими каламбурами й іншими лінгвістичними жартами. Ці образи — багатопланові. Беручи початок від прямої аналогії з реальними особами, вони стрімко розширюються, вбираючи в себе вже загальніші риси.

Наприклад, Капелюшник — це постать фольклорна: про нього йдеться у відомому прислів’ї: «Божевільний, неначе капелюшник». Річ у тім, що в XIX столітті під час обробки фетру застосовувалися деякі складники із вмістом свинцю або ртуті. Таке отруєння було професійною недугою капелюшних майстрів. Шалений (Березневий) Заєць — інший персонаж і учасник епізоду Божевільного чаювання — теж безумець. «Божевільний, мов березневий заєць» — це прислів’я, як часто вважають, трапляється ще в «Кентерберійських оповідях» Чосера. Славнозвісний Чеширський Кіт — також герой стародавнього прислів’я. «Посміхається, немов чеширський кіт», — говорили англійці в середні віки.

Напевно, Керрол просто обожнював компонувати слова. У творі «Аліса в Країні Див» у вуста Герцогині вкладено вислів: «Потурбуйся про сенс, а звуки подбають про себе самі» (перероблена приказка: «Take care of the pence and the pounds will take care ofthemselves» — «Потурбуйся про пенси, а фунти подбають про себе самі»).

Хай там як, а в абсурді Керрола міститься майже математична система. «Чи їдять коти кротів?… Чи їдять кроти котів?» — повторює сонна Аліса в Країні Див. Хіба це не принцип «навпаки»?