Читати книгу - "Омбре. Над темрявою і світлом"

href="#n_3" title=" Святий Тома Аквінський — один із найвизначніших та найвпливовіших філософів і теологів в історії, засновник теологічної і філософської школи томізму, святий католицької церкви. Був ченцем домініканського ордену. ">[3], але й автори знаменитого «Malleus Maleficarum»[4] («Молоту відьом») Гайнріх Крамер та Якоб Шпренгер. «Щось у нього таки від Крамера та Шпренгера було, як не крути», — іноді після чергової суперечки з отцем Ігнатіусом подумки жартував сам із собою єпископ Кармеллі.

Зрештою, час спливав, а єпископ Кармеллі все не міг визначитися, бо тільки-но з’являлася якась вірогідна кандидатура із місцевого священства, як тут же з’являвся отець Ігнатіус і, потрясаючи Святим Писанням, грозив усіма карами небесними і єпископу, і парафії, обіцяючи викриття чергової «наготи».

Миролюбець та дипломат за натурою, єпископ Кармеллі менше за все жадав скандалів усередині парафіяльного священства, а тому тягнув час та молився, аби Господь у якийсь спосіб навчив його виходу із цієї складної ситуації — не розпалюючи отця Ігнатіуса, знайти достойного вікарія, що не стане брати на себе роль місцевого пророка-викривальника. Зрештою, прийняти таке рішення, аби і вовк був ситим, і вівці цілі, все більше видавалося неможливим, бо отець Ігнатіус на посаді парафіяльного вікарія не влаштовував нікого із служителів, а вони, відповідно, не влаштовували його. З іншого боку, природна дипломатичність єпископа Кармеллі не дозволяла, аби коса найшла на камінь. Тож, поміркувавши, отець Антоніо вирішив, що обходитиметься якийсь час без парафіяльного вікарія.

Але кілька тижнів тому дещо сталося. В кабінеті єпископа Кармеллі з’явився він — приємний молодик із доброзичливою посмішкою і спокійним, розсудливим поглядом сірих очей з-за скелець старомодних окулярів. Єпископ Кармеллі, котрий полюбляв витонченість в усьому, подумав про себе, що ці окуляри прибулому аж ніяк не пасують, і він ніколи б не надягнув такі навіть у своєму поважному віці. Та хоча його превелебність не дуже довіряв першому враженню, простота у спілкуванні й скромність молодого священика припали йому до душі.

Була все ж одна заковика, що дратувала Кармеллі. Маючи власні амбіції, єпископ терпіти не міг, коли священнослужителів його парафії надсилали вищі чини без попереднього погодження з ним, як то кажуть, «через голову». Таке траплялося вкрай рідко і лише за особливих обставин. Та за молодого священика клопотав не абихто, а сам кардинал папської курії Лучано Соркоццо. Він особисто подзвонив єпископу Кармеллі і цілком зрозуміло натякнув, що посада парафіяльного вікарія для отця Люка — справа, вирішена на достатньо високому рівні. Тож, поміркувавши, єпископ Кармеллі дійшов думки, що його молитви нарешті були почуті, і без довгих роздумів підписав призначення.

До того ж, окрім знання кількох мов та покровительства високоповажного римського кардинала, новопризначений вікарій мав ще одну незаперечну перевагу: із собою з Ватикану він привіз чималу пожертву на відновлення старого костелу, де служив отець Ігнатіус. Оце вже для єпископа Кармеллі стало справжньою несподіванкою! Востаннє Ватикан виявляв таку щедрість до цієї парафії хіба що у часи папи Юлія II. Але привезені кошти, міркував єпископ, могли не лише задобрити роздратування бунтівного отця Ігнатіуса, але й покрити витрати парафії на хронічні реставраційні та ремонтні роботи костелу, у якому він правив службу Божу.

За все життя отець Ігнатіус і половини цієї суми не зумів зібрати. Тож, отримавши таку манну небесну, єпископ Кармеллі неабияк зрадів.

Одного лиш він ніяк не міг збагнути: чому благодійник новопризначеного вікарія, кардинал Лучано Соркоццо, запхав молодого освіченого священика у це маленьке провінційне містечко на заході України, а не прилаштував десь у себе під боком — у Римі чи у самому Ватикані. Скидалося на те, що кардинал хотів мати саме у цій парафії свою людину.

Зробивши деякі дзвінки, Антоніо Кармеллі зміг-таки дещо дізнатися про отця Люка. Новопризначений вікарій зростав сиротою і доводився кардиналу далеким родичем — сьома вода на киселі. Багато об’їздив світу з католицькими місіями, а останнім часом викладав у Папському Григоріанському університеті у Римі, бо мав наукову ступінь.

Відповіді на запитання почали поволі вимальовуватися. Схоже, стезя богослова отця Люка не задовольняла і кардинал Соркоццо вирішив впритул зайнятися кар’єрою свого підопічного. Але щоб ніхто його не зміг звинуватити у просуванні родича драбиною церковної ієрархії, кардинал, вочевидь, вирішив зайти здалеку: посада парафіяльного вікарія, потім висвячення на єпископа... Отже, молодий священик цілком може виявитися тим, хто стане наступником його превелебності! Пообіцявши собі пильно стежити за діяльністю новопризначеного вікарія, єпископ Кармеллі заховав сумніви за доброзичливою посмішкою старого досвідченого дипломата.

Однак сподівання єпископа Кармеллі на лояльність отця Ігнатіуса до появи нового вікарія виявилися марними. Сприймаючи будь-які пертурбації вельми чутливо, отець Ігнатіус не на жарт обурився тим фактом, що його двадцятирічні намагання зібрати достатньо коштів для ремонту і реставрації старого костелу в одну мить перекреслила поява якогось кардинальського протеже з купою грошей!

Подібний до громовиці, що от-от вразить блискавкою кожного, він відслужив вечірню месу і, повернувшись у свою кімнату, не знаходив місця від розбурханих думок.

Отець Ігнатіус прочинив схоже на прострочену плитку шоколаду вікно свого помешкання, що слугувало йому одразу і оселею, і робочим кабінетом. Коли на вулиці волого, старі скрипучі рами бубнявіли і просідали, тож відчинити їх можна було, лише докладаючи чималих зусиль. Нарешті у вузькому просвіті між стінами, ніби прометене перед настанням ночі, блиснуло жменькою дрібних зірок вечірнє небо.

Кардинал Лучано Соркоццо... Що доводилося йому чути про цього високопоставленого служителя? Знання отця Ігнатіуса не сягали так далеко, аж до папських кардиналів. Однак дещо він все-таки чув. Розповідали, що кардинал — персона вельми ексцентрична: сам колекціонує вартісну старовину, за великі гроші скуповує старовинні полотна та давні артефакти для Ватикану.

Обурення марнославством отців у самому серці оплоту католицької церкви,