Читати книгу - "Степан Бандера: людина і міф"

йдучи в консульство. В парку на Личакові з Лемиком зустрілися Бандера і Шухевич. Він не знав ні їхніх справжніх прізвищ, ні посад, але розумів, що з ним ведуть розмову керівники ОУН. Вони дали йому інструкції, як він повинен діяти. Лемик мав піти на прийом до консула, застрелити його, а потім здатися польській поліції з тим, щоб було влаштовано суд, на якому він оголосить, що вчинив цей акт за завданням ОУН на знак протесту проти масового голодомору на Україні. Звичайно, Лемик міг чекати смертного вироку - перед ним був приклад Біласа і Данилишина, - але він не відмовився від завдання. Ярослав Галан у написаному в 1942 р. памфлеті «Люди без батьківщини» подає це так: «Було літо 1933 року. В двері вілли, де містилося львівське радянське консульство, подзвонила молода людина. Увійшовши, вона висловила бажання поговорити з консулом. Коли відвідувачеві сказали, що консул його прийняти не зможе, і він швидким рухом вийняв з кишені револьвер німецької марки «Парабелум» і кількома пострілами вбив першу людину, що потрапила йому на очі. Жертвою вбивці став працівник консульства Майлов». Не зовсім звичайне прізвище призвело до ряду помилок у публікаціях. Так, у тижневику Українського фонду культури «Заповіт» у 1990 р. воно подано як «Манайлов», а в журналі «Дзвін» у 1992 р. як «Михайлов».

Далі автор розповідає, як переляканий жалюгідний вбивця метався по консульству, намагаючись утекти, але не зміг цього зробити через грати на вікнах.

Насправді все було трохи не так. Дійсно, Лемика прийняв чоловік, зовнішність якого не відповідала отриманому описові, але чи напружені нерви юнака не витримали, чи він вирішив, - і небезпідставно, - що це не обов'язково мусить бути сам консул, досить якогось працівника консульства, бо ж головним у цій операції був подальший судовий процес. Отже, він швидко оголосив своєму співрозмовнику, що має його вбити за завданням ОУН, і тут же вистрелив. Дійсно, після того він кинувся тікати, щоб його не застрелили охоронці консульства. Про грати на вікнах він не міг не знати, бо зіркі дівочі очі їх, напевно, помітили. Тому Лемик замкнувся в одній із кімнат консульства і кинув револьвер лише після того, як прибула польська поліція.

На суді з'ясувалося, що Лемик вбив не простого працівника консульства, як про це писав Ярослав Галан, а спеціального представника Москви, який із інспекційною метою об'їжджав радянські посольства в Європі. Все той же Володимир Бєляєв у памфлеті «Останнє сальто «Сірого» прохопився, що Андрій Майлов був другом родини Дзержинських, отже, можна собі уявити, яка була його справжня місія.

Далі все пішло за передбаченим планом: Лемика судили, на суді він тримався гідно, сказав усе, що слід було сказати, присутні на суді журналісти рознесли його слова по всьому світу. Лемику загрожувала кара смерті, але він за тодішніми мірками був неповнолітній, - повноліття наступало з 21 року, - тому його засудили на довічне ув'язнення. Багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий деякий час перебував разом з Миколою Лемиком у тюрмі і пізніше згадував, що Лемик був дуже життєрадісною людиною. На питання: «Коли, Миколо, йдеш на волю?» - відповідав з усмішкою: «З неділі, Щоправда, ще невідомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі…» І дійсно, він вийшов на волю в неділю, лише в 1939 р., коли Польща зазнала поразки у війні з гітлерівською Німеччиною. Подальша доля цього хлопця така: з початком війни в 1941. він вирушив у складі похідної групи ОУН «на Велику Україну» і був розстріляний у Миргороді Полтавської області німцями.

Тут доречно навести такий документ в перекладі з німецької мови:

Наказ СД про страту членів ОУН Бандери

Місце постою, 25 листопада 1941 р. Айнзацкоманда Ц/5 Поліції Безпеки і СД П.Н. в щоденнику Команди: 12432/41

До зовнішніх постів: Київ Дніпропетровськ Миколаїв Рівне Житомир Вінниця

Справа: ОУН (Рух Бандери)

Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у Райхскомісаріаті (Україна), мета якого - створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після грунтовного допиту таємно знищені як грабіжники.

Протоколи допитів мають бути переслані айнзац-команді Ц/5. Цей лист має бути знищений командофюрером негайно після прочитання.

Підпис (нечіткий) СС-оберштурмбанфюрер

Документ був використаний на Нюренберзькому процесі.

ВАРШАВСЬКИЙ І ЛЬВІВСЬКИЙ ПРОЦЕСИ

Якщо вірити історикам, 14 червня 1934 р. у двох різних містах відбулись дві начебто зовсім не пов'язані між собою події, ниточки від яких, проте, привели до одного клубка. Доводиться підкреслювати: якщо вірити історикам, оскільки трапляється, що навіть один історик у різних своїх книгах про одну і ту ж подію пише по-різному. Наприклад, Петро Мірчук подає, що Степана Бандеру з Богданом Підгайним арештували 14 червня 1934 р., але одного разу твердить, що це відбулося в Академічному Домі у Львові, не вказуючи причин арешту, а в іншій своїй книзі пише, що це відбулося на польсько-чехословацькому кордоні, поблизу Тешина, де їх запідозрили в намаганні нелегально перейти кордон. За Мірчуком, у той же день у Кракові польська поліція зробила обшук у квартирі Миколи Климишина за підозрою, що він займається пересиланням нелегальних видань ОУН, і виявила лабораторію по виготовленню вибухових снарядів.

А наступного дня, 15 червня 1934 р., весь світ облетіла сенсаційна звістка: у Варшаві, серед білого дня, при вході До кав'ярні, де він збирався пообідати, пострілом з Револьвера був убитий міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Перацький. Вбивцю затримати не вдалося.

Степан Бандера, Крайовий Провідник ОУН на ЗУЗ у 1933 році.

Дещо іншу версію подає вже згадуваний Полікарп Шафета. Він відносить зацікавлення поліції особою Миколи Климишина на кілька місяців назад, коли начебто Климишина спіймав контролер у поїзді з фальшивим посвідченням на пільговий квиток. От, мовляв, з того часу поліція почала стежити за Климишиним і помітила дещо підозріле в його поведінці та контактах. Тому, коли після вбивства Перацького був по всій Польщі відданий наказ перевіряти всіх підозрілих осіб, поліція прийшла до Климишина з обшуком і виявила таємну лабораторію. В цю версію можна було б повірити, якби… якби вона не була аж надто схожа на історію, яка відбудеться лише через півтора десятки років. Зрештою, про випадок зі студентом Богданом Сташинським, який їхав у Львові без квитка, і до чого він призвів, ми поговоримо в кінці книжки. Можливо, всі спецслужби у всі часи використовують однакові прийоми.

Отже, Перацького вбито, вбивця, молодий високий чоловік у зеленому