Читати книгу - "І знову Муфтик, Півчеревичок та Мохобородько"

— Іде! — вигукнув він. — Дивина! Ох і жердина! Почувши це, Муфтик полишив Комірця у ванні

і поспішив до Півчеревичка.

— Лишенько! — пробубонів він. — Порівнюючи з | нами, цей чолов’яга істинний гігант!

Трохи згорбившись, щоб не вдаритися об стелю, найвищий у світі чоловік наближався до люксового номера. Лице його було серйозне і стурбоване. Просуватися йому було досить важко, бо навкруги весь час юрмилися люди. Одні просто споглядали, інші канючили автограф. Треті хотіли будь-що торкнути його рукою. І перед самими дверима номера чоловік мусив зупинитись. Його оточили таким щільним колом, що не мав аніякої надії ступити хоч крок.

Кумедним чоловічкам подібне становище було знайоме, і вони мимоволі поспівчували найвищому в світі чоловікові.

— Тенета слави, — пробурмотів Півчеревичок. — Адже ми знаємо, що це значить.

Велетень стояв на місці і безпорадно розмахував і довжелезними руками. Він намагався щось говорити | людям, але з цього, на жаль, нічого не виходило, тому що навколо в тому гаморі годі було сподіватися почути когось.

Та ось раптово з’явився Комірець!

Увесь у піні, він прослизнув поміж ніг Муфтика й Півчеревичка і з гавкотом вибіг у коридор. Собача обтрусилося, і клапті піни полетіли навсібіч, попали людям на одежу, навіть на обличчя. І це було так несподівано, що юрма перелякано позадкувала від Комірця, скрикуючи, люди закривалися руками й намагалися заховатися один за одного.

Найвищому в світі чоловікові цього тільки й треба було: він ступнув кілька широченних кроків до дверей люксового номера. Ключ скреготнув у замку. За мить велетень вдячно всміхнувся кумедним чоловічкам і зник у кімнаті, тут же замкнувшись зсередини.

— Комірчику! — гукнув Муфтик. — Зараз же сюди!

І собача блискавично сповнило наказ, нібито зрозумівши, що виконало своє завдання. Муфтик докупав Комірця і влаштував його в кутку сушитися.

Переконавшись, що найвищий у світі чоловік не має наміру нікого впускати до себе, люди стали помалу розходитись, і згодом галас у коридорі вщух.

— Нарешті цей бідолашний велетень матиме спокій, — сказав Муфтик.

— Просто моторошно подумати, як природа карає зростом, — кинув Півчеревичок. — Досі мені не спадало ніколи на думку, що нам принаймні стосовно зросту дуже повезло.

— Так-так, — замислено кивнув Муфтик. — Ми таки справді повинні дякувати долі.

Та ледве він мовив це, як у двері тихо постукали. Півчеревичок пішов одчиняти.

— Ви дозволите?

— О-о! — здивовано вигукнув Півчеревичок. На порозі стояв найвищий у світі чоловік! По хвилі і Муфтик вийшов назустріч гостеві.

— Будь ласка, заходьте, — припрошував він. — І щодо собачати не турбуйтесь, воно вже обсохло.

Найвищий у світі чоловік нахилився, щоб не зачепитися за одвірок, і ступив до кімнати.

— Я безмежно вдячний вам і вашому собачці, — урочисто промовив він. — Ви порятували мене з великої скрути.

Тоді велетень простягнув Муфтикові руку:

— Друзі звуть мене Антеною.

— А мене Муфтиком, — вигукнув радо Муфтик і щосили потиснув руку своєму новому знайомому.

Простягнув руку і Півчеревичок.

— А мене друзі звуть Півчеревичком, — повідомив він.

Привіталися, найвищий у світі чоловік опустився в крісло, яке йому запропонував Муфтик.

— Як чудово! — сказав він, озираючи кімнату. — Який тут панує спокій! Слово честі, я й завітав до вас, щоб аби хоч трішечки сховатися од своєї слави. В моєму номері люкс без угаву дзвонить телефон, так що бути там просто неможливо.

— Знайома історія, — кивнув Муфтик.

— І дзвонять, звичайно, переважно жінки? — запитав Півчеревичок.

— Переважно жінки, — ствердив найвищий у світі чоловік. — Але трапляються і чоловіки, і навіть дітлашня. І всі щось хочуть: один — зустрітися, інший — листуватися, ще хтось — сфотографуватися. Це просто жахливо, повірте мені.

— Так, знаменитим завше непереливки, — поспівчував Муфтик.

— Авжеж, — зізнався велетень. — Знаменитому важко зберегти власну гідність. Часом доводиться тікати від своїх шанувальників через чорний хід. Буцімто злодієві.

— Ох, як ми розуміємо вас, — зізнався Півчеревичок. — Ми теж скуштували слави і вельми добре знаємо, як люди надокучають знаменитостям.

І він розповів детальніше, як вони ще зовсім недавно ладні були забігти світ за очі від своєї слави.

— Тепер ці часи щасливо минули, — полегшено зітхнув Півчеревичок. — Після того, як у місті з’явилися ви, на нас взагалі не звертають уваги.

Найвищий у світі чоловік сумно всміхнувся.

— Ну принаймні від мене хоч така користь, — сказав він.

Цієї миті задзвонив телефон. Муфтик взяв трубку.

— Вибачте, — пролунав з трубки жіночий голос. — Найвищий у світі чоловік випадково не у вас?

Муфтик поглянув туди, де щойно сидів Антена. Там його не було. Він вислизнув із кімнати тихенько, мов тінь.

СЕНБЕРНАР БЕННО

Наступного дня після сніданку жінці заманулося пограти з Мохобородьком у м’яча.

Гра полягала в тому, що жінка котила по підлозі малесенький гумовий м’ячик і вигукувала: «Апорт!», і Мохобородько повинен був приносити його жінці. Раніше вона так гралася зі своїм собачам, бо слово «апорт» і означає принеси, вживають його під час навчання собак приносити кинуті на певну віддаль предмети.

Спершу запропонована гра навіть трохи розважила Мохобородька, та згодом одноманітна і втомлива шарпанина йому все-таки остобісіла. Кумедний чоловічок уже хотів було запротестувати, одначе цього робити не довелося, бо раптом у двері подзвонили, і господиня пішла відчиняти.

— О-о, сестро Кірсіпуу! — пролунав з передпокою радісний голос. — Яка несподіванка!

— Чому несподіванка? — здивувалася гостя. — Адже ви вчора дзвонили мені й запрошували поглянути на свого нового улюбленця.

— Ой, так-так, як це я… — усміхнулась жінка. — Звичайно, звичайно. Але знаєте, цей мій улюбленець завдає стільки клопотів й потребує стільки уваги, що все інше вивітрюється з голови.

— Цілком розумію вас, — ніжно мовила сестра Кірсіпуу. — Коли я придбала Бенно, зі мною спочатку було те саме.

Гостя ввійшла до кімнати, і Мохобородько побачив, що з нею величезний собака з розумною мордою — сенбернар. Це і був Бенно.

— Ляж! — наказала собаці сестра Кірсіпуу. Проте Бенно не послухався. Він помітив

Мохобородька. З неабиякою гідністю він підступив упритул до кумедного чоловічка і обнюхав його.

Мохобородько всміхнувся. Раптом оцей собака видався йому дуже близькою істотою. Він дружньо погладив Бенно по голові і тихо попрохав:

Цього разу Бенно блискавично послухався і ліг коло Мохобородькових ніг.

Але медичній сестрі Кірсіпуу ця слухняність не сподобалася.

— Фу! Встань! — суворо скомандувала вона і сказала господині: — Вчений собака повинен слухатись лише одну людину.

Бенно лінькувато підвівся і, ніби вибачаючись, поглянув на Мохобородька.

— Так, —пом’якшав голос у сестри Кірсіпуу. — А тепер ляж!

Бенно виконав команду.

Жінка уважно спостерігала за ними. Несподівано їй спало на думку показати медсестрі, що її власність ні