read-books.club » Драматургія » Талан 📚 - Українською

Читати книгу - "Талан"

183
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Талан" автора Михайло Петрович Старицький. Жанр книги: Драматургія. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 15 16 17 ... 30
Перейти на сторінку:
к а. Таки йду. (Пiшов).

Л у ч и ц ь к а (довго стоїть нерухомо, заломивши руки). Обридла!.. Йому нудно зi мною… Я йому чужою стаю, а може, й помiхою… Ох, як швидко скiнчився мiй рай! Одцвiли квiтки, i листя опало… (Здригнувшись, провела рукою по чолу). Невже кiнець всьому?! У! Яким морозом мене обсипало! (Тремтить). Справдi, чи не слаба я, — i того менi вбачається все хмурим! Вiн же чесна, хороша, правдива натура… Е! Поки голови не стяли, будемо думать про друге… (Пройшлась коло клумб, зiрвала стокротку i сiла на сходах рундука). Няню! Ви там, у покої?

П а л а ж к а. Тут, моя дитино!

Л у ч и ц ь к а. Принесiть менi, будь ласка, мою шкатулку.

П а л а ж к а. Зараз.

Палажка виносить шкатулку.

В И Х I Д IV

Лучицька i Палажка.

Л у ч и ц ь к а (одiмкнула, розгляда речi). Ось браслет з дорогими самоцвiтами: це менi, няню, перший подарунок пiднесли… Скiльки було щастя, землi пiд собою не чула!.. (Зiтха). А цi сережки брильянтовi менi пiднесли в столицi. Як я боялась там виступати! Все їдно як на катування йшла: як глянула я на обширу ту залу, а там аж чорно од голiв, — так у мене руки i ноги подубли… голос тремтить. Як я почала — не тямлю, а потiм розiйшлась… I-i, господи! Який же гвалт знявся, а в мене од захвату так серце здавило, мало не впала… I цей вiнок там же вiд молодi… (Зiтха). А ось дукач i цi перли од його, од мого сокола… Який вiн тодi був захвачений, сп'янiлий, аж божеволiв! (Притиска до серця й цiлує).

П а л а ж к а (бурчить). Всi вони, пси, — поки оженяться.

Л у ч и ц ь к а. То-то! А! (Провела по волоссi рукою i стряхнула головкою, мов бажаючи викинуть думки). А ось iще… ще… багато, багато… Мало чи не з кожного города пам'ятка…

П а л а ж к а. А там iще в тiй скринi скiльки всякої срiбної посудини i вiнкiв.

Л у ч и ц ь к а. Бачите, моя рiднесенька, ми не злиднi, i у нас є своє, надбане чесно, — так ви отiй причепендi i одкажiть, що я не з нужди на їх гiркий хлiб перейшла.

П а л а ж к а. Ох, якби було знаття, що так станеться, краще б було на своїм хлiбi.

Л у ч и ц ь к а. А ви ж, бабусю, казали, що грiх.

П а л а ж к а. Отож тiльки й горе! (Вiдiйшла).

Л у ч и ц ь к а (уложивши речi, вийняла засушенi листки iз тетрадi). Ох, оця квiточка! Скiльки було щастя… а тепер зав'яла… А цей листик зелений… Першу роль з ним учила!.. Ах, минуло, минуло!.. А ви, мої рiднесенькi, почерканi, пописанi… (Розбира аркушики, цiлує). Ось Катря! Як я тодi над її долею плакала, як за нею болiла душею… I не сподiвалась тодi, що й сама стану Катрею, сама буду переживати її нестерпнi муки… Ох! (Замислюється i тихо неспогадано спїва, немов з ролi).

Тяжко-важко, а хто кого любить,

А ще тяжче, хто з ким розстається…

В И Х I Д V

Лучицька i Олена Миколаївна.

О л е н а М и к о л а ї в н а (зупиняється, слухаючи спiв, i тихо пiдходить). У тебя, невестушка, прекрасний голос… Только все грустишь, все тоскуешь, словно несчастлива!

Л у ч и ц ь к а (заметушившись i закриваючи листки). Ах, маменька… Зто вы? Я и не заметала… Садитесь! (Пiдкочує їй крiсло).

О л е н а М и к о л а ї в н а. Стой, милая! Что зто, старые или новые письма перечитываешь? Любопытно.

Л у ч и ц ь к а (змiшавшись). Нет, маменька; зто я так себе, от нечего делать… тетрадки старые пересматривала…

О л е н а М и к о л а ї в н а. Какие такие тетрадки?

Л у ч и ц ь к а. Пустяки… роли прежние… (Подає).

О л е н а М и к о л а ї в н а (поглянувши). А! Хе-хе-хе! Вот оно что удостоилось лобзаний! (Презирливо вiддає). А ну, не правду ли я говорила: тянет прежнее-то, тянет! Уж не маши головкой, не поверю: тянет, тянет!

Л у ч и ц ь к а. Нет, это хоть и близко сердцу, а заброшено мною навеки!

О л е н а М и к о л а ї в н а. Не поверю, не поверю! (Мотає головою). Ты сама себя, бедная, обманываешь: тоскуешь недаром…

Л у ч и ц ь к а. Да с чего же мне, маменька, тосковать? Всего вдоволь, муж меня любит, вы жалеете…

О л е н а М и к о л а ї в н а. Видно, мало зтого, видно, есть за чем тосковать…

Л у ч и ц ь к а. Что вы, маменька?

Олена М и к о л а ї в н а. Не тревожься, милая, я любя говорю… Я понимаю, какую ты жертву принесла: и славу, и карьеру бросила для моего сына, а только впрок ли? (Гладить її по голiвцi). Таешь ты здесь, горемычная, и за своим-то прежним развеселым житьем, и за всем.

Л у ч и ц ь к а (глибоко зiтхнувши, боязливо здригнулася). Мне все ничего, лишь бы Антось…

О л е н а М и к о л а ї в н а. Антуан.

Л у ч и ц ь к а. Лишь бы Антуан… Люблю я его, маменька, больше всего на свете, вот хоть сейчас в могилу лечь…

О л е н а М и к о л а ї в н а (поморщившись). Верю… А все же и муж тоскует, одичал совсем…

Л у ч и ц ь к а. Чем же он одичал? Неужели я зверь дикий?

О л е н а М и к о л а ї в н а. Одичал, бирюком стал, нигде не бывает… Да и трудно: от нас все отшатнулись… Хозяйство тоже его не занимает, все норовит как бы из дому сбежать…

1 ... 15 16 17 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Талан», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Талан"