Читати книгу - "Колгосп тварин"

чорних курчат, міноркської породи, квочки рішуче намагалися протиставитись Наполеоновій волі. Ось у чому полягав їхній метод: вони злітали аж на крокви і там несли яйця, що падали на долівку й розбивались вщент. Наполеон діяв швидко й безоглядно. Наказав припинити видавання пайка курам і видав розпорядок: кожну тварину, що дасть хоч одно зернятко жита курці, жде смертна кара. Собаки пильнували за виконанням цих наказів. Кури видержали п’ять день, та врешті піддались і повернулися у гнізда. За цей час здохло дев’ять курок. Їхні тіла поховали в саду і заявили, що вони подохли від курячої холери. Скавутишин не дізнався про цілу справу. Яйця здавали вчасно: раз у тиждень приїздив фургон бакалійника і забирав їх.

Тимчасом Білан канув, мов камінь у воду. Ходили чутки, що він переховується на одному з сусідніх хуторів, не знати тільки чи в Лисичому Гаю чи в Дериполі. Наполеон був тепер з іншими фармерами у трохи ліпших відносинах, як давніше. На подвір’ї стояли стоси дров, складені ще перед десятьма роками, коли вирубували буковий гай. Дрова були сухі і Скавутишин порадив Наполеонові продати їх. п. Пількінгтон і п. Фридрих дуже хотіли їх купити. Наполеон вагався між одним та другим і не міг рішитись. Помітили таке: коли він був близький до заключення умови з Фридрихом, тоді заявляли, що Білан заховався у Лисичому Гаю, а коли він починав схилятися у бік Пількінгтона, тоді казали, що Білан находиться в Дериполі.

Ранньою весною виявилась раптом річ, що дуже всіх стурбувала. Білан ніччю, потайки, навідувався до колгоспу! Тварини були такі схвильовані, що майже зовсім не в силі були спати у стоянках. Розказували, що він закрадається кожної ночі під охороною темряви і чинить ріжні злочинства. Краде жито, перевертає діжки з молоком, б’є яйця, топче грядки, обгризає кору з овочевих дерев. Коли тільки щось не вдавалось, звичайно, пришивали вину Біланові. Коли розбилось вікно, чи засунулась канава, то можна було напевне сподіватись, що хтось скаже: це Білан прийшов ніччю й це вчинив, а коли загубився ключ від комори, увесь колгосп був переконаний, що Білан вкинув його у криницю. Як воно не цікаво, усі надалі вірили в це, навіть тоді, коли занапащений ключ найшовся під мішком борошна. Корови заявляли одностайно, що Білан закрадається у їхні стоянки й доїть їх підчас сну. Казали, що щурі, які цієї зими завдавали клопоту, також у союзі з Біланом. Наполеон наказав дріб’язкове слідство над діяльністю Білана. З почетом собак він вийшов на пильні оглядини будівель колгоспу; решта тварин йшла позаду на шанобливій віддалі. Що пару кроків Наполеон спинявся і обнюхував землю, чи не має де слідів Біланових ратиць; він твердив, що може розпізнати їхній запах. Він обнюхав кожен куток у клуні, в корівнику, в курниках, в городі і майже всюди знаходив Біланові сліди. Бін тикав рилом в землю, часто нюхав, глибоко втягаючи повітря; нарешті вигукнув страшним голосом: «Білан! Він тут був! Чую виразно його запах!» і при слові «Білан» усі собаки так гарчали і показували ікли, що аж холола кров у жилах.

Тварини були на смерть переполошені. Їм здавалось, ніби Білан це якийсь невидимий вплив, що ним просякнуте повітря довкола і що наводить на них усілякі небезпеки. Увечорі Квікун скликав їх і зі стурбованим виразом на обличчі заявив, що приносить важливі новини.

«Товариші, — вигукнув Квікун, щораз підплигуючи нервово, — викрито жахливу річ. Білан запродався Фридрихові з Дериполя, що тепер саме умишляє напасти на нас і відібрати колгосп. Коли напад почнеться, Білан має бути провідником. Та діються ще гірші речі. Досі ми думали, що бунт Білана викликали лише його чванливість та шанолюбство. Та ми помилялись, товариші. Знаєте яка була правдива причина? Білан був від самого початку в союзі з Джонсом! Увесь час він був таємним агентом Джонса. Усе це стверджують документи, що залишились після нього і що їх тільки тепер знайдено. На мою думку, це пояснює богато дечого, товариші. Чи ми не бачили самі, як він намагався, на щастя безуспішно, привести до нашої поразки й знівечення у бою під Корівником?» Тварини остовпіли. Це було злочиство, що набагато перевищувало знищення вітряка. Та треба було деякого часу, щоб вони змогли вповні сприйняти цю вістку. Усі пам’ятали, або їм здавалось, що пам’ятають, наче вони бачили як Білан у бою під Корівником гнався підчас наступу попереду всіх, як він згуртовував їх і додавав їм відваги при кожній черговій атаці і як він ні на хвилину не покинув становища, навіть коли шріт із Джонсової рушниці поранив йому спину. Зразу тяжко було зрозуміти, як з усім цим погодити вістку, що він стояв по Джонсовому боці. Навіть Гнідко, що рідко ставив запити, отетерів. Він ліг, підібгав передні копита під себе, закрив очі і з великим зусиллям, нарешті, склав свої думки помалу: «Я цьому не вірю, — сказав він. — Білан боровся мужньо в бою під Корівником. Я сам його бачив. Чи ж ми не надали йому «Героя Тварин Першої Кляси» зразу після бою?»

«Це була хиба з нашого боку, товаришу. Але тепер знаємо, бо це все записано в таємних документах, що їх ми знайшли — що в дійсності він намагався заманити нас туди, де нас чекав загин.»

«Та його ж поранено, — сказав Гнідко, — Ми всі бачили, як він сходив кров’ю». «Це належало до змови! — вигукнув Квікун. — Джонсів постріл лише дряпнув його. Я міг би все те показати вам, написане його власною рукою, коли б ви були здібні ці речі прочитати. Змова полягала в тому, що Білан мав у вирішальному моменті бою дати знак до втечі і оставити поле в руках ворога. І це йому майже вдалося — можна навіть сказати, товариші, це би йому вдалося, коли б не наш героїчний Вождь, товариш Наполеон. Чи не пам’ятаєте, як в той мент, коли Джонс і його наймити увірвались на подвір’я, Білан раптово завернув і кинувся тікати, а за ним багато тварин? А чи не пам’ятаєте й того, як якраз у мент, коли поширювалась паніка і здавалось, що все втрачене, товариш Наполеон скочив вперед з окликом «Смерть Людству!» і затопив зуби у Джонсовій нозі? Це ви напевно пам’ятаєте, товариші?» — вигукнув підтанцьовуючи Квікун.

Тепер, коли Квікун описав так наглядно усю подію, тваринам здавалося, що вони її пам’ятають. У кожнім разі вони пам’ятали, що у вирішальний момент