Читати книгу - "Снаф"

Це тренувальний камінь Кеґеля, каже міз Райт, нахиляючись, щоб підняти його обома руками. Два з половиною фунти[20]. Витираючи камінь об штанину велотреків, змітаючи з нього сухе листя та грудочки землі, міз Райт каже: «Кілька місяців потягати цю штуку, й моя кицька може їхати на Олімпійські ігри…»

Усе це тренування для «Третьої світової повії».

Вона каже, справжня кінозірка готова страждати. У тому фільмі 1952 року, «Співці під дощем», актор Джин Келлі танцював під заголовну пісню, дубль за дублем, не один день, маючи температуру 103 градуси[21]. Щоб дощ мав годящий вигляд, воду змішували з молоком, і от вам Джин Келлі, хворий як собака, але плещеться та мокне в кислому молоці з такою усмішкою, ніби це найщасливіший день його життя.

У 1973 році в якомусь фільмі під назвою «Три мушкетери» Олівер Рід грав у бійці на шпагах у млині, і хтось проткнув йому горлянку. Трохи не стік кров’ю до смерті.

Дік Йорк розтрощив хребта на зйомках фільму «Вони прибули до Кордури» в 1959-му. Попри біль, продовжував грати до 1969-го, в ролі чоловіка відьми в серіалі «Зачаровані». 14 епізодів провів у лікарні й через це втратив роль.

Міз Райт стенає плечима, все ще тупцяючи. Перекидає тренувальний камінь з руки в руку. Вага кулі змушує біцепси надуватися щоразу, коли вона її ловить. Вона киває мені, щоб я перегорнула сторінку.

Міняючи цей улов членомаців на наступну шістку дрочколюбів.

Перегортаючи сторінку, я кажу, що Аннабель Чонг порівнювала груповуху з марафоном. Часом почуваєшся повною енергії. Часом — виснаженою. Потім відкривається друге дихання, і твоя енергія знов росте.

Актор Лорн Ґрін, каже міз Райт, який знімав телешоу «Бонанза», — так от через багато років він знімав інше шоу, «Дике царство Лорна Ґріна», й крокодил відкусив йому сосок.

Кажучи це, вона дивиться на фотки. Її коліна підстрибують, цицьки скачуть, очі зупинилися на одному фото. Маленький ліжкойоб. Номер 72. Такі ж очі, як у неї, такий же рот. Милий. Не той, хто відкусить вам сосок.

Щодо мене, то я намагалася організувати груповуху так, як це колись робила Мессаліна, розкидавши потворних членотерів, старих та жирних рукоблудів, брудних та покалічених шкіркосмиків усюди, де тільки можна. Між кожними вісьмома чи десятьма звичайними хуєщупами — один монстр.

Міз Райт киває на знайоме обличчя, задрочисько номер 137, і каже: «А він гарячий…» Зубожілий телевізійний кривляка, який шукає, чим би легеньким поживитися.

У промежині міз Райт під чорним спандексом нагрубає щось нове. Припухлість, погойдуючись, повзе по нозі вниз. Вискакує з-під тканини. Падає на сіру доріжку яскраво-зеленим спалахом та зникає в зливостокові, стукаючи, грюкаючи, стрибаючи в темному пінболі металевих труб.

«Блядь, — каже міз Райт, дивлячись, як вона зникла, — оця була з натурального нефриту».

Ми обидві стоїмо, нахиливши голови та вдивляючись поміж залізні решітки зливостоку, і я кажу, що Аристотель писав свої філософські труди, тримаючи залізну кульку в руці. Коли він починав засинати, його пальці розслаблялися, й куля випадала на підлогу. Звук будив його, й він міг працювати далі.

«Аристотель?» — питає міз Райт. Вона підводить очі зі зливостоку на мене.

Так, кажу я. Щира правда.

Очі міз Райт звужуються, мружаться, і вона каже: «Чоловік, що одружився з Джекі О?»

І я кажу, так. Перегортаю прозору сторінку в своїй теці з трьома кільцями. Показую їй ще шістьох дрочезаврів.

Міз Райт розповідає мені, що відомий коханець Казанова зазвичай вставляв дві срібні кульки тим дамам, з якими зустрічався. Він стверджував, що це запобігає вагітності, саме срібло, бо воно трішечки отруйне. З тієї ж причини людям подобається їсти срібними приборами, бо срібло вбиває бактерії.

Вагінальні вагарі, так вона їх називає. Одні в формі кільця з дзвіночками. Інші у формі маленької скалки для тіста. Якісь у формі курячого яйця. Ти носиш їх, коли їдеш на велосипеді, бігаєш чи робиш якісь хатні справи.

Підтюпки рухаючись уперед, перекидаючи камінь з долоні в долоню, в які він падає з важким ляпом, міз Райт каже: «Єдине, що кепсько в тому підтюпці, коли я починаю гриміти». Вона каже: «Інколи я почуваюся флаконом аерозольної фарби».

Камінь ляпається на іншу долоню — такий звук, ніби вона аплодує однією рукою.

Я перегортаю наступну сторінку в моїй теці. Чергові шість залуподерів.

На членодоя номер 600 міз Райт каже: «Старий добрий Бренч Бакарді…» Дивлячись удалину, на зелений, порослий травою обрій, за яким зник собака, міз Райт питає: «Той кернтер’єр? Маленька псина, яка грала Тото? Ти знаєш, що ця дворняга досі поруч?»

Коли собака помер, власники набили Террі та поставили на підставку. У 1996 році опудало продали з аукціона за 8000 доларів.

Щира правда.

«Тото навіть не був кобельком. Це була сучечка, — каже міз Райт. — Ця дівчинка й після смерті продовжує заробляти для людей гроші».

Щось кругле та важке вже повзе вниз під спандексом по її нозі.

Розділ 13

Містер 600

Ця кралечка Шейла кричить, щоб усі закрили роти. Вона зазирає до свого списку та проголошує: «Номер 21… Мені потрібен номер 21».

Усі ми затамували дихання, пальці схрещені, вуха нашорошені, щоб почути номер.

Зазираючи до планшетки, Шейла веде далі: «Номер 283 та номер 544». Однією рукою вона маше чувакам, щоб вони йшли за нею на майданчик, кажучи: «Прошу сюди, джентльмени».

На моніторах ми бачимо Кессі Райт, вбрану в білу комбінацію, в ролі розчарованої південної красуні, яка відчайдушно намагається прижитися в багатій плантаторській родині свого чоловіка. Той чувак, її чоловік, колишній напівпрофесійний пітчер, який забагато бухає і не засаджував їй свого дрркка вже так давно, що вона побоюється, чи він, бува, не голубий. Кессі дуже дратує її тесть, якого називають Великий Татко, та її племінниця й племінники, яких вона кличе маленькими безшиїми монстрами. Тручи руками туди-сюди по своїх вкритих білим сатином стегнах, Кессі каже: «Я відчуваю…» Вона каже: «Я відчуваю кицькою розпечений дах».

Пізніше його було перевипущено під назвою «Кицька на розбещеному дахові».

Пізніше переперевипущено під назвою «Сучка на розбещеному пахові».

Корд грає можливо-голубого чоловіка й, сидячи в інвалідному візку, кричить: «Ану зістрибуй, Меггі! Зістрибуй!»

Тільки ніхто не дивиться. Усі ми, примруживши очі, вп’ялися в Шейлу та трьох чуваків, чекаємо, поки вони підіймуться сходами, поки Шейла проведе своєю магнітною карткою і двері до павільйону клацнуть, відчиняючись. Усі ми тримаємо руки з розчепіреними пальцями, щоб захиститися від вибуху сліпучого світла, від прожекторів та всеохопного світла, від галогенок та сяйва відбивачів, такого